Увечері 14 липня, напередодні Неділі 3-ї після П’ятидесятниці, намісник монастиря очолив всенічне бдіння у співслужінні братії монастиря у священному сані.

12 липня, в день пам’яті святих і славних первоверховних апостолів Петра і Павла, в нашому монастирі соборно духовенством була звершена Божественна Літургія. За літургією молилися за мир в Україні.

У сьогоднішньому читанні з Євангелія ми чуємо відповідь Петра: «Ти єси Христос, Син Бога Живого» — ось на якій великій істині, сповідуваній привселюдно Св. Апостолом Петром від імені всіх Апостолів, — істині твердій та непохитній, мов камінь, засновано Церкву Христову (Мт. 16:16), яка й перебуватиме через це непереможною вратами адовими. Тільки там, де свято і непорушно зберігається і безбоязно відкрито сповідується ця чиста і неушкоджена віра в Божество Сина Божого, що вочеловечився, «заради нас, людей, і заради нашого спасіння», і є істинна Церква Христова. Усе ж інше, де немає цієї ясно-вираженої віри в Божество Христове, або де ця віра так чи інакше, спотворена або викривлена, там немає істинної Церкви. Немає її, звісно, і там, де, тільки прикриваючись ім’ям Христа, служать не Йому, а комусь «іншому», догоджають іншим панам, служать зовсім «інакшим» цілям, задовольняють «інакші» прагнення, виконують «інакші завдання», нічого спільного не маючи зі справою порятунку, для якої засновано Церкву. А це останнє тепер дуже і дуже поширене. Адже «сам сатана», за вченням св. Апостола Павла, «преображається на ангела світлого», а тому «не велике діло», як далі каже він же, «коли і служителі його приймають вигляд служителів правди» (2 Кор. 11:14-15).

12 липня церква відзначає свято славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла та Касперівської ікони Божої Матері. Напередодні ввечері 11 липня, в нашому монастирі братією обителі було звершено всенічне бдіння.

Шанування святих апостолів Петра і Павла почалося відразу ж після їхньої страти. Місце їхнього поховання було священним для перших християн. У IV столітті святим рівноапостольним Костянтином Великим (†337; пам’ять 21 травня ст. ст.) було споруджено храми на честь святих первоверховних апостолів у Римі та Константинополі. Спільне їхнє святкування — 29 червня (ст. ст.) — було дуже поширене вже в перші століття християнства. Святкуючи цього дня пам’ять першоверховних апостолів, Православна Церква прославляє духовну твердість святого Петра і розум святого Павла, оспівує в них образ навернення тих, хто грішить, і тих, хто виправляється: в апостолі Петрові — образ того, хто відцурався від Господа й покаявся, в апостолі Павлі — образ того, хто чинив опір Господній проповіді й потім увірував.

У нашій Церкві вшанування апостолів Петра і Павла отримало початок після Хрещення Русі. За церковним переказом, святий рівноапостольний князь Володимир (†1015; пам’ять 15 липня ст. ст.) привіз із Корсуні ікону святих апостолів Петра і Павла, яку згодом піднесли як дарунок Новгородському Софійському собору. У цьому ж соборі досі збереглися фрески XI століття із зображенням апостола Петра. У Київському Софійському соборі настінні розписи, що зображують апостолів Петра і Павла, належать до XI-XII століть. Перший монастир на честь святих апостолів Петра і Павла було споруджено в Новгороді на Синичій горі 1185 року.

Вранці 7 липня, в Неділю 2-гу після П’ятидесятниці, Всіх святих що в землі нашій просіяли, в нашому монастирі було відслужено дві божественні літургії. 

Пізню літургію очолив намісник обителі у співслужінні духовенства монастиря. За богослужінням молилися за мир в Україні. Сьогодні православні християни згадують, як в родині іудейського священика Захарії і його дружини Єлизавети народився майбутній пророк, який через тридцять років передбачить пришестя Месії – Ісуса Христа – і буде хрестити Спасителя у водах річки Йордан. Народження Предтечі і Хрестителя було провіщено пророком Ісаєю за 700 років до самої події: «Голос волаючого в пустелі готуйте дорогу для Господа, прямими в степу зробіть шляхи Богу нашому!» (Іс. 40: 3). Батьки Іоанна, священик Захарія і його дружина Єлизавета, були вже досить літніми людьми, але їх багаторічний шлюб залишався бездітним. У ті часи вважалося, що бездітність є покаранням за якийсь великий гріх. Але одного разу із Захарією сталося диво – коли він здійснював богослужіння в Єрусалимському храмі, йому довелося побачити Божого посланника, архангела Гавриїла, який оголосив йому про швидке народження сина. Захарія не повірив, за що був покараний тимчасовою німотою, яка пройшла тільки після народження Іоанна. Згідно з Євангелієм, Іоанн Предтеча по материнській лінії був родичем Ісуса Христа і народився на півроку раніше Нього. На восьмий день, згідно із законом Мойсея, відбулося його обрізання. Мати назвала сина Іоанном, і це дуже здивувало родичів, оскільки ніхто в родині не носив це ім’я. Але Захарія, який все ще був німий, взяв дощечку і написав: «Іван імення йому». У той же момент священик знову обрів дар мови і відразу став прославляти Господа і говорити про те, що його син передбачить прихід Месії всьому іудейському народу. Після Різдва Ісуса Христа цар Ірод Великий наказав убити всіх немовлят у Вифлеємі. Дізнавшись про це, мати Іоанна Предтечі Єлизавета втекла з сином в пустелю. Захарія ж залишився в Єрусалимі, продовжуючи своє священицьке служіння в храмі. Ірод послав до нього воїнів, щоб з’ясувати, де ховається Єлизавета з немовлям, але Захарія не видав таємниці і був убитий прямо в храмі. За переказами, праведна Єлизавета жила в пустелі разом з сином. Після її смерті Іоанн проводив свої дні в молитві і пості, готуючи себе до проповіді про пришестя Месії – Спасителя. Традиція святкування Різдва Хрестителя Господнього була покладена ще першими християнами, а з IV століття свято включили в християнський календар.

Увечері 6 липня, напередодні Неділі 2-ї після П’ятидесятниці, Всіх святих що в землі нашій просіяли, намісник монастиря очолив всенічне бдіння у співслужінні братії монастиря у священному сані. 

У Неділю 2-гу після П’ятидесятниці Православна Церква згадує всіх праведників, подвижників, страждальців за віру, чий подвиг був пов’язаний з нашою країною: від святого апостола Андрія Первозванного до новомучеників 20 століття. Це свято як прославлених святих, так і тих, чиї імена відомі одному лише Богу. Серед святих були люди всіх станів: від царів-імператорів до бездомних і безрідних жебраків. Святими ставали ті, хто з дитинства вирізнявся праведністю, був народжений і вихований у сім’ї людей безгрішних, а також розбійники, які наводили страх і жах на оточуючих своїми звірствами. Були святі, які зберігали цнотливість і цноту як зіницю ока, але пам’ятає Церква і розкаяну блудницю. Переможні воєначальники і тихі монахи, які віддалилися від світу. Найосвіченіші люди свого часу і зовсім неписьменні юродиві, до яких, тим не менш, прислухалися царі. Інженери, купці, воїни, поети-гімнографи, іконописці, богослови, священики, ченці-чорноризці… Їх усіх, таких різних — за походженням, соціальним статусом, темпераментом, характером, життєвим досвідом, освіченістю — об’єднує головне: одного дня Господь їх покликав, і вони відгукнулися на цей заклик.