14 липня, у другу річницю з дня упокоєння монаха Афанасія, на кладовищі була звершена панахида.

Намісник монастиря та духовенство зібралися біля могили спочилого, щоб помолитися про упокій його душі, висловити братську любов і зберегти пам’ять про того, хто ревно ніс чернечий послух у стінах обителі.

Хай Господь упокоїть його душу в оселях праведних, де немає ні хвороби, ні смутку, ні зітхання, але життя безкінечне.

Вічна пам’ять монаху Афанасію!

У пʼяту Неділю після П’ятидесятниці, 28 липня в нашій обителі було відслужено дві Божественні літургії.

Під час богослужіння лунали молитовні прохання за мир в Україні.
У сьогоднішньому читанні Євангелія ми чули, що на іншому боці озера, де Ісус Христос і учні Його вийшли на берег, вони побачили страшне видовище людських страждань: зустріли їх два біснуватих, з яких один був особливо лютий.Ті, що біснуються, як злі втікачі, побачивши Господа, казали: Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? прийшов Ти сюди передчасно мучити нас. Тоді як народ шанував Його людиною, демони прийшли сповідати божество Його, і ті, що залишалися глухими при обуренні та приборканні моря, почули демонів, що волали про те, про що сповіщало море своєю тишею. Потім, щоб слова їх не видалися лестощами, вони самим досвідом доводять їхню істину: прийшов ти семо, волали вони, передчасно мучити нас. Тому насамперед вони і зізнаються у своїй ворожнечі, щоб їхнє прохання не зазнало підозри. Справді, будучи пронизливими, займистими і зазнаючи нестерпних мук від однієї лише присутності Христової, вони невидимо піддавалися катуванням і негодували сильніше моря. Тоді як ніхто не наважився наблизитися до них? Христос сам підходить до них. За свідченням Матвія, вони сказали: Ти прийшов сюди передчасно мучити нас. Інші ж до цього додали й те, що бісів благали Його і заклинали не вкидати їх у безодню. Вони думали, що вже настав час їхнього покарання, і боялися, як би ті, що вже зазнали мук.Вони не могли сказати, що не згрішили; але просять Його не покарати їх передчасно. Оскільки Спаситель знайшов їх тими, хто чинить нестерпні люті й злодіяння, і всяким чином зневажають і мучать Його творіння, то біси й думали, що Він через надмірне їх злодіяння не відкладатиме часу покарання. Тому вони просили і благали Його. Таким чином ті, яких не могли утримати і залізні пута, приходять пов’язані; ті, що бігали горами, виходять на поле; ті, які іншим перегороджували шлях, зупиняються, побачивши шлях, що перегороджує ним самим.

Увечері 12 липня, напередодні Неділі 5-ї після П’ятидесятниці, намісник чоловічого монастиря очолив всенічне бдіння у співслужінні братії монастиря у священному сані. 

12 липня, в день пам’яті святих і славних первоверховних апостолів Петра і Павла, в нашому монастирі соборно духовенством була звершена Божественна Літургія. За літургією молилися за мир в Україні.

У сьогоднішньому читанні з Євангелія ми чуємо відповідь Петра: «Ти єси Христос, Син Бога Живого» — ось на якій великій істині, сповідуваній привселюдно Св. Апостолом Петром від імені всіх Апостолів, — істині твердій та непохитній, мов камінь, засновано Церкву Христову (Мт. 16:16), яка й перебуватиме через це непереможною вратами адовими. Тільки там, де свято і непорушно зберігається і безбоязно відкрито сповідується ця чиста і неушкоджена віра в Божество Сина Божого, що вочеловечився, «заради нас, людей, і заради нашого спасіння», і є істинна Церква Христова. Усе ж інше, де немає цієї ясно-вираженої віри в Божество Христове, або де ця віра так чи інакше, спотворена або викривлена, там немає істинної Церкви. Немає її, звісно, і там, де, тільки прикриваючись ім’ям Христа, служать не Йому, а комусь «іншому», догоджають іншим панам, служать зовсім «інакшим» цілям, задовольняють «інакші» прагнення, виконують «інакші завдання», нічого спільного не маючи зі справою порятунку, для якої засновано Церкву. А це останнє тепер дуже і дуже поширене. Адже «сам сатана», за вченням св. Апостола Павла, «преображається на ангела світлого», а тому «не велике діло», як далі каже він же, «коли і служителі його приймають вигляд служителів правди» (2 Кор. 11:14-15).

12 липня церква відзначає свято славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла.

Напередодні ввечері 11 липня, в нашому монастирі братією обителі було звершено всенічне бдіння.

Шанування святих апостолів Петра і Павла почалося відразу ж після їхньої страти. Місце їхнього поховання було священним для перших християн. У IV столітті святим рівноапостольним Костянтином Великим (†337; пам’ять 21 травня ст. ст.) було споруджено храми на честь святих первоверховних апостолів у Римі та Константинополі. Спільне їхнє святкування — 29 червня (ст. ст.) — було дуже поширене вже в перші століття християнства. Святкуючи цього дня пам’ять першоверховних апостолів, Православна Церква прославляє духовну твердість святого Петра і розум святого Павла, оспівує в них образ навернення тих, хто грішить, і тих, хто виправляється: в апостолі Петрові — образ того, хто відцурався від Господа й покаявся, в апостолі Павлі — образ того, хто чинив опір Господній проповіді й потім увірував.

У нашій Церкві вшанування апостолів Петра і Павла отримало початок після Хрещення Русі. За церковним переказом, святий рівноапостольний князь Володимир (†1015; пам’ять 15 липня ст. ст.) привіз із Корсуні ікону святих апостолів Петра і Павла, яку згодом піднесли як дарунок Новгородському Софійському собору. У цьому ж соборі досі збереглися фрески XI століття із зображенням апостола Петра. У Київському Софійському соборі настінні розписи, що зображують апостолів Петра і Павла, належать до XI-XII століть.