Вранці 26 травня, в неділю 4-ту після Пасхи в нашому монастирі було звершено дві божественні літургії, першу з яких очолив Високопреосвященніший Онуфрій, митрополит Харківський і Богодухівський.

Сьогоднішнє Євангельське читання про зцілення розслабленого втішливо свідчить, що стражденні, позбавлені на землі будь-якої надії на сили і допомогу ближніх, не повинні втрачати надії на Бога. Всемогутня благодать і допомога часто є тим очевиднішою і величнішою, чим безпорадніший серед людей стан стражденного… Якщо іноді не є допомога для тіла, то подається чудова допомога для душі стражденного.
Господь зцілив розслабленого в суботу і тим явив нам, що дні святкові переважно святяться добрими справами. Після зцілення розслабленого Небесний Лікар сказав йому: Ось, ти одужав; не гріши більше, щоб не сталося з тобою чогось гіршого. Отже, хвороби, за свідченням слова Божого, походять від недуг душевних — від гріхів. Лікар душ і тіл для запобігання хворобам вселяє зціленим не грішити, а тим самим і всім нам вселяє віддалятися від гріхів.

У четвертий тиждень після Пасхи звершується спогад зцілення Христом розслабленого в Капернаумі. Напередодні ввечері 10 травня, намісник обителі, архімандрит Нестор, очолив всенічне бдіння у співслужінні братії монастиря.

Зв’язок із Пасхою тем попередніх трьох тижнів (Світла, Антипасха, Жон-мироносиць) абсолютно очевидний. Але чому раптом у неділю четвертого тижня після Великодня ми згадуємо історію про зцілення Христом розслабленого? Річ у тім, що четвертий тиждень — це «екватор» між Великоднем і П’ятидесятницею, днем сходження Святого Духа на апостолів. Цього тижня святкується Преполовіння П’ятидесятниці, тобто півдороги відділяє нас від П’ятидесятниці, або Дня Зішестя Святого Духа. І всі події після свого роду «екватора» і до цього великого свята Церква відзначає остільки, оскільки вони мали місце саме під час іудейської П’ятидесятниці.

Чудо сталося в суботу, коли за Законом необхідно утримуватися від будь-якої діяльності. Цей припис було доведено до крайності, тож і ступити зайвий крок вважалося гріхом. Тим більше така справа, як зцілення в суботу, не могла не обурити юдейських священиків і старійшин. Розлютившись при звістці про скоєне диво, вони вже вигадували спосіб вбити Ісуса, за те, що Він не тільки порушував суботу, а й Отцем Своїм називав Бога, роблячи Себе рівним Богові.

8 травня в День пам’яті та примирення на Меморіалі слави міста Харкова братія обителі та духовенство єпархії на чолі з митрополитом Онуфрієм звершили панахиду та вшанували полеглих воїнів і всіх безвинно загиблих.

Великомученик Георгій був сином багатих і благочестивих батьків, які виховали його в християнській вірі. Народився він у місті Бейрут (у давнину — Беліт) біля підніжжя Ліванських гір. На іконах св. Георгій зображується сидячим на білому коні, що вражає списом змія. Це зображення ґрунтується на переказах і належить до посмертних чудес святого великомученика Георгія. Розповідають, що недалеко від місця, де народився св. Георгій у місті Бейруті, в озері жив змій, який часто пожирав людей тієї місцевості. Що це був за звір — удав, крокодил чи велика ящірка — невідомо. Забобонні люди тієї місцевості для втамування люті змія почали регулярно за жеребом віддавати йому на поталу юнака чи дівчину. Одного разу жереб випав на дочку правителя тієї місцевості. Її відвели до берега озера і прив’язали, де вона з жахом почала чекати появи змія. Коли ж звір став наближатися до неї, раптом з’явився на білому коні світлий юнак, який списом вразив змія і врятував дівчину. Цей юнак був святий великомученик Георгій. Таким дивовижним явищем він припинив знищення юнаків і дівчат у межах Бейрута та навернув до Христа мешканців тієї країни, які до цього були язичниками.

Вранці 4 травня, у Неділю 3-тю після Пасхи, святих жон-мироносиць, у нашому монастирі було відслужено дві Божественні літургії, першу з яких очолив намісник обителі, архімандрит Нестор. 

Під час Божественної Літургії підносилися особливі прохання про дарування миру і тиші в нашій землі.
Євангеліє сповіщало сьогодні про подвиг святих жон, які пішли за Боголюдиною під час Його земної подорожі, були свідками Його страждань, були присутніми при Його похованні.
Святі жони не поступаються в мужній самовідданості Йосипу. Будучи присутніми при похованні в пяток, вони не вважали за потрібне в суботу — в день спокою — порушити той спокій, яким спочивало в священному мороці і затворі гробової печери тіло Господа. Жони мали намір проявити свою старанність до Господа виливом миру на Його тіло. За старанність свою до Боголюдини, за рішучість вшанувати всесвяте тіло, яке охороняла військова охорона, за яким пильно спостерігала ненависть Синедріону, святі жони, перші з людей, одержали точний і вірний висновок про воскресіння Христа, стали першими й проповідниками воскресіння, бо вони отримали благовістя про нього з вуст ангела.