Сьогодні 1 червня, у неділю 7-му після Пасхи, святих отців I Вселенського Собору, у нашому монастирі було звершено дві Божественні Літургії. 

Після закінчення прощальної бесіди, безпосередньо слідом за нею, коли, за припущенням деяких тлумачів, Господь з учнями, ідучи до Гефсиманії, дійшов уже до потоку Кедронського, Він перед переходом через нього вимовив вголос учнів Своїх урочисту молитву до Бога Отця. Ця молитва називається звичайно Первосвященицькою, бо в ній Господь молиться Богу Отцю, як Великий Архієрей, що Сам Себе приносить у жертву, яка має велике неосяжне значення для всього світу. «Отче, прииде час: прослави Сына Твоего, да и Сын Твой прославит Тя» – таким урочистим восклицанням починає Господь цю молитву: “Настав час Моїх страждань: дай Мені проявити в цей час усю силу любові Моєї до Тебе і до створеного Тобою світу, щоб через майбутній Мені подвиг іскуплення людства явилася слава Твоя”.

Увечері 31 травня, напередодні Неділі сьомої після Пасхи, святих отців I Вселенського Собору, в нашому монастирі було звершено всенічне бдіння. 

Богослужіння очолив намісник обителі, архімандрит Нестор у співслужінні братії монастиря і гостей з Дніпропетровської єпархії у священному сані.

Вранці 29 травня, в день двунадесятого свята, Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа, в нашому монастирі було звершено дві божественні літургії. 

Під час богослужіння молилися за мир в Україні. Після відпусту Божественної літургії духовенство звершило славлення святу.
Зійшовши з небес на землю у Своєму Втіленні, Господь завершує Своє служіння, і тепер повертається на небо, щоб завжди перебувати там.
Кого Господь обирає бути свідком Свого вознесіння? Тих, кому Він з’явився після Свого воскресіння. «І, піднявши руки Свої, Він благословив їх». Він прощається з ними, даруючи їм Свою любов. Він залишає позаду Себе благословення. Він благословляє їх, щоб показати їм, що, полюбив тих, хто з Ним у світі, Він полюбив їх до кінця. «І коли благословляв, став віддалятися від них». Це означає, що після Його прощання з ними не припиниться Його благословення. Він почав благословляти їх на землі, і на небо Він сходить, продовжуючи благословляти їх.
«Він став відділятися від них». Він показує нам шлях. Той, Хто любить нас і молиться за нас, і просвіщає нас, повинен залишити нас. Хто знав Його по плоті, вже не будуть так знати Його. «Він став відокремлюватися від них і підноситися на небо». Не було потреби ні у вогняній колісниці, ні у вогняних конях, — Він знав шлях.
При вознесенні Господа учні вклонилися Йому. Хмара, що прийняла Його і розлучила Його з ними, не могла затулити їх від Нього. «Вони повернулися в Єрусалим» з великою радістю. Вони прийшли в Єрусалим, і залишалися в ньому, прославляючи Бога. З ними сталася чудова зміна. Коли Христос сказав їм на Таємній Вечері, що йде від них, їхні серця сповнилися смутку. А тепер — великою радістю. Вони перебувають у безперестанній молитві, в очікуванні виконання Отчої обітниці. Вони постійно перебувають у Храмі, подібно до їхнього Божественного Учителя, коли Він був у Єрусалимі. Старозавітні храмові жертви скасовані Христовою жертвою, і поки вони готують свої душі до прийняття Святого Духа, щоб повідомити всьому людському роду звістку про спасіння, — Хрестом Христовим, Його воскресінням і вознесінням.

28 травня 2025 року, напередодні великого двунадесятого свята Вознесіння Господнього, намісник обителі, архімандрит Нестор очолив урочисте богослужіння. За богослужінням отцю наміснику співслужило духовенство обителі, також помолитися цього дня прийшли численні віряни монастиря.Свято Вознесіння Господнього святкується на 40-й день після Пасхи.Вознесіння Ісуса Христа на небо – одна з головних подій Священної історії. Після Вознесіння видима земна присутність Христа поступається місцем Його невидимому перебуванню в Церкві.

Вранці 25 травня, в Неділю 6-ту після Пасхи, про сліпого, в нашому монастирі було звершено дві Божественні Літургії, другу з яких очолив намісник обителі у співслужінні духовенства монастиря.

Сьогодні на богослужінні читалося Євангеліє від Іоанна. Євангельська розповідь повідала, як унаслідок дива, здійсненого Спасителем, сліпий від народження здобув зір не тільки тілесний, а й духовний, увірувавши в те, що Ісус Христос є істинним Сином Божим. Тілесно ж зрячі, але духовно осліплілі від власної злості фарисеї – навпаки, стали обмовляти Христа, не бажаючи повірити в найбільше чудо, обурюючись з приводу того, що Господь створив його в суботу.