У неділю 28 квітня 2024 року, за тиждень до Великодня, Православна Церква відзначає велике двунадесяте свято — Вхід Господній в Єрусалим. У день свята в нашій обителі було звершено дві Божественні Літургії.
За богослужінням підносилися сугубі прохання про мир в Україні.

По завершенні Божественної літургії братія окропили освяченою водою гілки верби, які традиційно приносять цього дня на згадку про пальмові гілки, з якими Спасителя зустрічали жителі Єрусалима.

Святом Вербної неділі починається для нас Страсна седмиця. Протягом цих кількох днів Господь завершить Своє земне життя. У цьому завершенні буде звершення всього. Як Він Сам скаже у Своїх останніх словах на Хресті: «Звершилося!» Сьогодні ми радісно святкуємо наш вступ у ці святі й великі дні. Вхід Господа в Єрусалим відкривається як пророцтво. І, як усяке пророцтво, він оголює все. Уми і серця тих, хто бере участь у ньому, ще далеко не ясно і чисто сприймають те, що відбувається. Буде потрібна ціла низка подій, щоб вони набули ясності та чистоти. «Осанна Сину Давидовому»! — вітає Господа народ. Цими вигуками збираються у Христі всі сподівання Старого Завіту, всі обітниці Божі. Цар Давид для народного переказу і для самої справжньої віри Ізраїлю залишається непохитним знаменням виконання Божих обітниць. Духом Святим Давиду було сповіщено, що його царству не буде кінця. І йому було обіцяно потомство, яке сприйме престол батька, і якому буде дано помазання на вічне царство. З цієї обітниці народжується образ Месії, приходу Якого чекали всі. Месія має бути Месією, Царем. Він затвердить Свій престол у Єрусалимі. Вхід Господній у Єрусалим являє цього переможного Месію. Посланець Божий вступає у Свій град. З висоти Свого сидіння, знамення Свого служіння, Господь приймає захоплені крики натовпу. Люди зрізають гілки, кидають квіти перед Ним. Месію вводять у Його панування. Щасливі учні бачать на власні очі виконання того, що наодинці відкривав їм Господь. «Куди нам іти? Ти Один маєш глаголи вічного життя». «Ти Христос, Син Бога Живого» (Ін 6:68-69). Вони відчувають себе переможцями. Вони — друзі Учителя. Вони вірять, що все, що вони залишили, щоб слідувати за Ним, повернеться їм сторицею, як Він сказав. Вони «сядуть на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих».

У суботу 27 квітня, напередодні неділі 6-ї Великого посту, ваій — свята Входу Господнього в Єрусалим архімандрит Нестор очолив всенічне бдіння.

За вечірнім богослужінням наміснику співслужили братія обителі у священному сані. Після читання Євангелія було звершено освячення вербних гілок на пам’ять про події, що відбулися під час входу Спасителя до Єрусалима. Усі чотири євангелісти оповідають про Вхід Ісуса Христа в Єрусалим за кілька днів до хресних страстей Його. Коли після чудесного воскресіння Лазаря Ісус Христос за шість днів до Великодня зібрався для святкування його йти до Єрусалима, то багато хто з народу з радісним почуттям пішли за Ісусом, готові супроводжувати Його з урочистістю, з якою в давні часи на Сході супроводжували царів. Первосвященики ж іудейські, обурюючись на Ісуса за те, що Він викликав до Себе незвичайне шанування в народі, задумали вбити Його, а також і Лазаря, «бо заради нього багато хто з юдеїв приходив і вірив в Ісуса».Але сталося несподіване для них: “Безліч народу, що прийшов на свято, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, узяли пальмові гілки, вийшли назустріч Йому і вигукували: «Осанна! Благословенний Той, Хто прийде в Ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!» Багато підстилали свій одяг, зрізали гілки з пальм і кидали по дорозі, діти вітали Месію. Увірувавши в могутнього і благого Учителя, простий серцем народ готовий був визнати в Ньому Царя, який прийшов звільнити його.Свято Входу в Єрусалим від використання в цей день ваій (пальмових гілок і верб) називається також Неділею ваій і Вербним Воскресінням.

Вранці 27 квітня, в суботу 6-ї седмиці Великого Посту, день пам’яті праведного Лазаря Чотириденного, в нашому монастирі соборно братією обителі була відслужена Божественна літургія.За богослужінням підносилася сугуба молитва про припинення війни.

Один тільки Іоанн розповідає цю історію. Розповідає ж для того, щоб навчити нас не спокушатися, якщо якась хвороба спіткає людей старанних і боголюбних. Бо Лазар був друг Христовий, проте ж і він був хворий. Деякі ж під “Марфою” розуміли церкву юдейську, а під “Марією” – Церкву з язичників. Церква юдейська дбає багато про що, бо заповідей закону багато і вони нелегко виконувані, а церква з язичників потребує не багатьох заповідей, а кількох, у яких полягає “увесь закон і пророки” (Мт. 22:40), – заповідей про любов. Під братом їхнім, що воскресає з мертвих, розуміли душі людей, які за гріхи сходять у пекло, згідно з писаним “нехай повернуться грішниці в пекло” (Пс. 9:18), але душі ці Господь воскрешає. (Святий Феофілакт Болгарський, архієпископ Охридський)

У неділю 21 квітня, в Неділю п’яту Великого посту і в день пам’яті преподобної Марії Єгипетської, Духовенством нашого монастиря було звершено дві божественні літургії у соборному храмі на честь ікони Божої Матері «Озерянська».

За богослужінням були піднесені молитви за мир в Україні.

Ранню очолив намісник монастиря – архімандрит Нестор. 

У суботу 20 квітня, напередодні Неділі п’ятої Великого посту і дня пам’яті преподобної Марії Єгипетської, Духовенством монастиря звершено всенічне бдіння. П’ята неділя Великого посту — ніби період затишшя перед великими подіями. Вона присвячена преподобній Марії Єгипетській, про яку вже згадували в четвер минулої седмиці. Святкування пам’яті преподобної не випадкове. Це нагадування про зусилля, які потрібні для покаяння. Піст закінчується, і хочеться послабити напругу в утриманні, але преподобна Марія немов кличе пройти шлях до кінця.