Вранці 27 квітня, в суботу 6-ї седмиці Великого Посту, день пам’яті праведного Лазаря Чотириденного, в нашому монастирі соборно братією обителі була відслужена Божественна літургія.За богослужінням підносилася сугуба молитва про припинення війни.
Один тільки Іоанн розповідає цю історію. Розповідає ж для того, щоб навчити нас не спокушатися, якщо якась хвороба спіткає людей старанних і боголюбних. Бо Лазар був друг Христовий, проте ж і він був хворий. Деякі ж під “Марфою” розуміли церкву юдейську, а під “Марією” – Церкву з язичників. Церква юдейська дбає багато про що, бо заповідей закону багато і вони нелегко виконувані, а церква з язичників потребує не багатьох заповідей, а кількох, у яких полягає “увесь закон і пророки” (Мт. 22:40), – заповідей про любов. Під братом їхнім, що воскресає з мертвих, розуміли душі людей, які за гріхи сходять у пекло, згідно з писаним “нехай повернуться грішниці в пекло” (Пс. 9:18), але душі ці Господь воскрешає. (Святий Феофілакт Болгарський, архієпископ Охридський)
