8 листопада напередодні дня пам’яті преподобного Нестора Літописця, в нашому монастирi було звершено полієлейне богослужіння.

9 листопада була звершена божественна літургія, яку очолив намісник монастиря Архімандрит Нестор в співслужінні братії обителі та гостей в священному сані. 

Преподобний Нестор Літописець народився в 50-х роках ХI століття в Києві. Юнаком він прийшов до преподобного Феодосія († 1074, пам’ять 3 травня) і став послушником. Постриг Преподобного Нестора наступник преподобного Феодосія, ігумен Стефан. При ньому ж він був висвячений на ієродиякона.
Преподобний Нестор глибоко цінував істинне знання, поєднане зі смиренням і покаянням. “Велика буває користь від вчення книжкового, — говорив він, — книжки карають і вчать нас шляху до покаяння, бо від книжкових слів знаходимо мудрість і стриманість. У монастирі преподобний Нестор ніс послух літописця. У 80-х роках він написав «Читання про житіє і погублення блаженних страстотерпців Бориса і Гліба» у зв’язку з перенесенням їхніх святих мощей до Вишгорода 1072 року (пам’ять 2 травня). У 80-х роках преподобний Нестор уклав житіє преподобного Феодосія Печерського, а 1091 року, напередодні престольного свята Печерської обителі, ігумен Іоанн доручив йому викопати із землі для перенесення до храму святі мощі преподобного Феодосія (пам’ять обрітення 14 серпня). Головним подвигом життя преподобного Нестора було складання до 1112—1113 років «Повісті минулих літ». Преподобний Нестор помер близько 1114 року, заповівши печерським ченцям-літописцям продовження своєї великої праці. Преподобний Нестор похований у Ближніх печерах преподобного Антонія Печерського. Пам’ять його Церква вшановує також разом із Собором отців, що в Ближніх печерах спочивають, 28 вересня і в 2-гу Неділю Великого посту, коли святкується Собор усіх Києво-Печерських отців.

3 листопада 2024 року, у 19-ту неділю після П’ятидесятниці, ранню Божественну Літургію очолив Високопреосвященніший Онуфрій,митрополит Харківський і Богодухівський.

За богослужінням молилися за мир в Україні.

У сьогоднішньому Євангельскому читанні, що Господь виголосив притчу про неправильне вживання багатства – про багатого і Лазаря. Притча про багатія і Лазаря показує, що ті, хто жив не так, як треба, спохватяться, але вже не матимуть можливості виправити своє становище. Очі їхні відкриються, і вони ясно бачитимуть, у чому істина. Згадавши, що на землі багато тих, хто осліп, подібно до них, вони хотіли б, щоб хто-небудь був посланий до них з померлих для запевнення, що жити і розуміти речі треба не інакше, як за вказівкою Одкровення Господнього. Але і в цьому їм відмовлено, тому що Одкровення для тих, хто бажає знати істину, є самодоказовим, а для небажаючих і тих, хто не любить істини, непереконливим буде і саме воскресіння будь-кого з померлих. Почуття цього описаного багатія, напевно, відчувають усі, хто відходить звідси. І отже, за тамтешнім переконанням, яке буде переконанням і всіх нас, єдине для нас керівництво на шляху життя — Одкровення Господнє. Але там уже таке переконання для багатьох буде запізнілим; тут воно краще б стало в пригоді, та не у всіх воно є. Повіримо принаймні свідченням тамтешніх, переносячи себе в їхній стан. Ті, хто перебуває в муках, не стануть брехати; жаліючи нас, вони хочуть, щоб відкрилися наші очі, щоб не прийшли на місце їхніх мук. Про цей предмет не можна так говорити, як говоримо нерідко про поточні справи: “та нехай, якось пройде”. Ні, вже то не пройде як-небудь. Треба бути ґрунтовно впевненим, що не потрапимо в місце, в яке потрапив багатий.

2 листопада, напередодні девʼятнадцятої Неділі після П‘ятидесятниці та дня памʼяті преподобного Ілариіона Великого у нашому монастирі було звершено всенічне бдіння. Богослужіння очолив архімандрит Нестор у співслужінні братії обителі.

Преподобний Іларіон Великий народився 291 року в палестинському селі Тавафа. Його послали для вивчення наук до Александрії, де він познайомився з християнами і прийняв Святе Хрещення. Почувши про ангельське життя преподобного Антонія Великого (пам’ять 17 січня), Іларіон вирушив до нього, щоб навчитися догоджати Богові.
Невдовзі Іларіон повернувся на батьківщину. Батьки його вже померли. Роздавши майно родичам і жебракам, Іларіон оселився в пустелі біля міста Маіума. Преподобний посилено боровся з нечистими помислами, що бентежили розум та розпалювали плоть, перемагаючи їх важкою працею, постом і старанною молитвою.
Диявол лякав святого примарами і привидами. Під час молитви святий Іларіон чув плач дітей, ридання жінок, ревіння левів та інших звірів. Преподобний розумів, що ці жахи наводять біси, аби прогнати його із пустелі, тому пересилював страх за допомогою старанної молитви.
Одного разу на преподобного Іларіона напали розбійники і він силою свого слова переконав їх залишити злочинне життя. Скоро про святого подвижника дізналася вся Палестина. Господь дарував преподобному Іларіону владу виганяти нечистих духів. Цим благодатним даром він звільнив від уз багато недужих. Хворі приходили для зцілення, і преподобний лікував їх безкоштовно, кажучи, що благодать Божа не продається. Через нюх святий дізнавався, якою пристрастю одержима та чи інша людина.
Приходили до преподобного Іларіона і охочі спасати свою душу під його керівництвом. З благословення преподобного по всій Палестині стали виникати монастирі. Переходячи із однієї обителі до іншої, він утверджував у них суворий подвижницький спосіб життя.
За сім років до кончини († 371–372) преподобний Іларіон оселився на Кіпрі. Там він подвизався в пустельному місці, поки Господь не покликав його до Себе.

Сьогодні 16-го жовтня, у 18-у Неділю по П’ятидесятниці у нашому монастирі було відслужено дві Божественні літургії. Намісник обителі, Архімандрит Нестор очолив першу

Божественну літургію у співслужінні братії.

На сугубой єктенії, після прочитання Євангелія підносилися молитви за мир в Україні.

26 жовтня, напередодні вісімнадцятої Неділі після П‘ятидесятниці та дня памʼяті собору святих отців VII Вселенського собору у нашому монастирі було звершено всенічне бдіння.

Завтра наша Церква згадує VII Вселенський собор, події якого розгорталися у VIII столітті, коли імператор Лев Ісаврянин влаштував жорстоке гоніння на святі ікони, яке продовжилося в часи правління його сина й онука. 787 року царицею Іриною було скликано в Нікеї Собор проти цієї іконоборчої омани, на який з’явилися триста шістдесят сім отців.
Вселенські Собори, яких було всього сім, збиралися для з’ясування питань віри, нерозуміння чи неточне тлумачення яких викликало смути і єресі у Церкві. Також на Соборах вироблялися правила церковного життя. Наприкінці VIII століття у Церкві позначилася нова єресь — іконоборство. Іконоборці заперечували шанування земної святості Матері Божої та святих Божих угодників і звинувачували православних у поклонінні творінню, тобто іконі. Навколо питання шанування ікон виникла запекла боротьба. На захист святині піднялися багато вірян, проти яких розпочалися тяжкі гоніння.
Все це вимагало дати повне вчення Церкви про ікону, чітко визначити її, відновлюючи іконошанування нарівні з шануванням Святого Хреста і Святого Євангелія.
Святі отці VII Вселенського Собору зібрали церковний досвід шанування святих ікон з перших часів, обґрунтували його і сформулювали догмат про іконошанування на всі часи та для всіх народів, які сповідують Православну віру. Вони проголосили, що іконошанування є установленням і Переданням Церкви. Воно спрямовується і надихається Святим Духом, Який живе в Церкві. Зображення ікон нерозлучне з Євангелієм. І те, що слово євангельське повідомляє нам через слух, ікона показує через зображення.
Сьомий Собор затвердив, що іконопис є особливою формою одкровення Божественної реальності. Через богослужіння та ікону Божественне одкровення стає надбанням вірян. Через ікону, як і через Святе Письмо, ми не лише дізнаємося про Бога, ми пізнаємо Бога. Через ікони святих угодників Божих ми торкаємося преображеної людини, причасника Божественного життя. Через ікону ми отримуємо благодать Святого Духа, яка все освячує.
Щодня Свята Церква прославляє ікони Божої Матері, святкує пам’ять святих Божих угодників. Їхні ікони кладуть перед нами на аналой для поклоніння. І живий релігійний досвід кожного з нас, досвід нашого поступового перетворення через них робить нас вірними чадами Святої Православної Церкви. І це справжнє втілення у світі трудів святих отців VII Вселенського Собору. Саме тому зі всіх перемог над безліччю різноманітних єресей лише перемогу над іконоборством та відновлення іконошанування було проголошено Торжеством Православ’я. А віра отців Семи Вселенських Соборів є вічною і незмінною основою православ’я.
І, прославляючи пам’ять святих отців VII Вселенського Собору, ми повинні пам’ятати, що саме їм ми зобов’язані віддавати подяку за те, що освячені наші храми і будинки святими іконами, за те, що перед ними жевріють живі вогники лампадок, що творимо ми поклони перед святими мощами і фіміам ладану підносить наші серця до небес. І вдячність за одкровення від цих святинь багато і багато сердець наповнила любов’ю до Бога й одухотворила до життя вже зовсім померлий дух.