26 лютого 2026 року, у четвер першої Седмиці Великого посту, архімандрит Нестор очолив читання четвертої частини канону преподобного Андрія Критського.
В дні Святої Чотиридесятниці ми особливим чином концентруємось на своєму духовному стані, оскільки цей період року даний нам для вдосконалення, покращення і піднесення. Період Посту – це не просто рядові сторінки церковного календаря, а конкретна можливість для пошуку в собі всього того, що у звичайний час може бути малопомітним, однак таким, що заважає нам провадити своє життя у душевному спокої, всіляко збентежуючи наш внутрішній стан і відволікаючи від молитви, вчинення благочестивих справ і, відповідно, наближення до Творця.
Зараз ми знаходимося на початку постового шляху, але ми навіть не встигнемо відчути як дуже скоро цей шлях завершиться – що буде з нами після цієї мандрівки? Передусім її результатом має стати радість досягнення нового оновлення душі, радість від крокування із благочестям за дороговказами любові, покаяння і смирення. Постова дорога покликана повернути християнина до райського життя, в якому чільне місце займає служіння Богові і єднання із Ним, а гастрономічне питання взагалі жодним чином не постає. Звісно, постування передбачає утримання і від певних продуктів, але це лише побічне утримання, тоді як головним постуванням має бути ухилення від гріха, боротьба із ним та його наслідками.
В боротьбі із прогрішеннями небезпечним є поділ гріхів на більш і менш важливі, тоді як боротися потрібно із будь-якими із них. Так, до прикладу, святитель Григорій Богослов ставить таке риторичне запитання: _«Мені й малі провини здаються гідними сліз, тому що гріх є відчуженням від Бога. Як же я можу стерпіти, коли втрачаю Бога?»_. Безумовно, гріх віддаляє творіння від Творця і робить його вразливим перед подальшими спокусами, які тільки можуть здаватися малими, але навіть мізерний гріховний вчинок, що повторюється, врешті-решт перетворюється на величезну безодню пристрасті, в яку людина ввергається через тяжкість свого гріховного стану.
