У суботу 27 квітня, напередодні неділі 6-ї Великого посту, ваій — свята Входу Господнього в Єрусалим архімандрит Нестор очолив всенічне бдіння.

За вечірнім богослужінням наміснику співслужили братія обителі у священному сані. Після читання Євангелія було звершено освячення вербних гілок на пам’ять про події, що відбулися під час входу Спасителя до Єрусалима. Усі чотири євангелісти оповідають про Вхід Ісуса Христа в Єрусалим за кілька днів до хресних страстей Його. Коли після чудесного воскресіння Лазаря Ісус Христос за шість днів до Великодня зібрався для святкування його йти до Єрусалима, то багато хто з народу з радісним почуттям пішли за Ісусом, готові супроводжувати Його з урочистістю, з якою в давні часи на Сході супроводжували царів. Первосвященики ж іудейські, обурюючись на Ісуса за те, що Він викликав до Себе незвичайне шанування в народі, задумали вбити Його, а також і Лазаря, «бо заради нього багато хто з юдеїв приходив і вірив в Ісуса».Але сталося несподіване для них: “Безліч народу, що прийшов на свято, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, узяли пальмові гілки, вийшли назустріч Йому і вигукували: «Осанна! Благословенний Той, Хто прийде в Ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!» Багато підстилали свій одяг, зрізали гілки з пальм і кидали по дорозі, діти вітали Месію. Увірувавши в могутнього і благого Учителя, простий серцем народ готовий був визнати в Ньому Царя, який прийшов звільнити його.Свято Входу в Єрусалим від використання в цей день ваій (пальмових гілок і верб) називається також Неділею ваій і Вербним Воскресінням.

Вранці 27 квітня, в суботу 6-ї седмиці Великого Посту, день пам’яті праведного Лазаря Чотириденного, в нашому монастирі соборно братією обителі була відслужена Божественна літургія.За богослужінням підносилася сугуба молитва про припинення війни.

Один тільки Іоанн розповідає цю історію. Розповідає ж для того, щоб навчити нас не спокушатися, якщо якась хвороба спіткає людей старанних і боголюбних. Бо Лазар був друг Христовий, проте ж і він був хворий. Деякі ж під “Марфою” розуміли церкву юдейську, а під “Марією” – Церкву з язичників. Церква юдейська дбає багато про що, бо заповідей закону багато і вони нелегко виконувані, а церква з язичників потребує не багатьох заповідей, а кількох, у яких полягає “увесь закон і пророки” (Мт. 22:40), – заповідей про любов. Під братом їхнім, що воскресає з мертвих, розуміли душі людей, які за гріхи сходять у пекло, згідно з писаним “нехай повернуться грішниці в пекло” (Пс. 9:18), але душі ці Господь воскрешає. (Святий Феофілакт Болгарський, архієпископ Охридський)