Всенічне бдіння напередодні Неділі 3-ї Великого посту, Хрестопоклонної
22 березня, напередодні Неділі 3-ї Великого посту, Хрестопоклонної, братія нашої обителі на чолі з архімандритом Нестором звершила всеношну у соборному храмі на честь Озерянської ікони Божої Матері.
На Утрені після Великого славослів’я було звершено винесення Хреста і поклоніння йому зі співом молитви: «Хресту Твоєму поклоняємося, Владико, і Святе Воскресіння Твоє славимо».
Поклоніння Хресту було встановлено в давнину для підтримання в середині посту духовних сил вірян. Воно нагадує про те, що саме Хрест є головною зброєю нашого спасіння. Хрест — символ не тільки спокутної смерті Христа, але також — і Його славного Воскресіння, яке відкрило шлях до раю всім, хто готовий слідувати за Христом.
Божественна літургія в суботу третьої седмиці Великого посту
22 березня, у суботу третьої седмиці Великого посту, у Свято-Іллінському чоловічому монастирі було відслужено Божественну Літургію свт. Іоанна Златоустаі, яку очолив архімандрит Клеопа.
313 року імператор Константин Великий підписав закон про свободу віросповідання. Його співправитель імператор Лікіній теж підписав цей закон, проте в підвладних йому областях гоніння на християн тривали.
Близько 320 року в місті Севастії, у Вірменії, стояло римське військо. У війську перебували сорок воїнів-християн родом із Каппадокії (нині на території Туреччини). Воєначальник Агриколай примушував їх принести жертву ідолам, але воїни відмовилися.
Тоді їх зарештували і зв’язаними повели до озера поблизу міста Севастії. Стояла зима, вечоріло. Воїнів роздягнутими поставили у вкрите льодом озеро. Страшний мороз скував тіла святих мучеників, і вони стали замерзати. Мука ця для них була особливо тяжкою, бо на березі озера для спокуси було поставлено теплу лазню. Хто хотів врятувати своє життя, той мав заявити в’язничному сторожеві, що він зрікся Христа, і тоді можна було увійти до теплої лазні й відігрітися. Усю ніч воїни мужньо переносили лютий мороз, підбадьорюючи один одного і співаючи священні гімни Богу.
Рано-вранці один із воїнів не витримав страждань. Він вийшов із озера і поспішив до лазні. Однак щойно тепле повітря торкнулося його тіла, він упав мертвим.
Невдовзі після цього в’язничний сторож Аглаїй побачив, як над мучениками, котрі залишалися в озері, заблищало неземне світло. Аглаїй був так вражений цим дивом, що, оголосивши себе християнином, скинув з себе одяг і приєднався до тридцять дев’яти мучеників.
Мучителі, які прийшли трохи згодом, побачили, що воїни-християни не лише не замерзли, а й, схоже, навіть відігрілися. Тоді мучителі молотами перебили їм коліна і покидали святих мучеників у вогонь. Після цього обвуглені кістки мучеників скинули в річку.
Три дні потому мученики зявилися єпископу Севастійському Петру і розповіли про свій подвиг. Єпископ Петро зібрав їхні кістки і з честю поховав. Імена мучеників збереглися: Киріон, Кандид, Домн, Ісихій, Іраклій, Смарагд, Євноїк, Уалент (Валент), Вівіан, Клавдій, Приск, Феодул, Євтихій, Іоанн, Ксанфій, Іліан, Сисиній, Ангій, Аєтій, Флавій, Акакій, Єкдикій (Єкдит), Лисимах, Олексндр, Ілій, Горгоній, Феофіл, Дометіан, Гаїй, Леонтій, Афанасій, Кирил, Сакердон, Миколай, Уалерій (Валерій), Філоктимон, Северіан, Худіон, Мелітон і Аглаїй.
Божественна Літургія передосвячених Дарів у п’ятницю 3-ї седмиці Великого посту
21 березня, у п’ятницю третьої седмиці Великого поста, у нашому монастирі було звершено Божественну Літургію Передосвячених Дарів.
Один із плодів причащання Тіла і Крові Христової, за словом Самого ж Спасителя, полягає в тому, що вони служать для того, хто причащається, найближчою запорукою його майбутнього воскресіння плоттю в життя вічне. Той, хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, — каже Спаситель, — матиме вічне життя, і Аз воскрешу його в останній день (Ін. 6; 54). Тут, мабуть, знову місце питанню, чому воскресіння засвоюється особливо тим, які причащаються Тіла і Крові Христової? Чи не належить воно й усім, хто помирає, за сказаним: «Настане час, коли ті, хто перебувають у гробах, почують голос Сина Божого… і, почувши, оживуть»? (Ін. 5; 25-28). Так, усі воскреснуть, але не однаково, не тільки за метою, — бо одні воскреснуть для мук, а інші для блаженства вічного, а й за способом воскресіння, бо одні воскреснуть за силою однієї всемогутності, яка має на них впливати, а інші — за силою цієї всемогутності та разом за дією внутрішньої благодатної прихильності до воскресіння й життя вічного. Тому в словах Спасителя: Аз воскрешу його, хоча вони сказані, мабуть, просто й узагалі, треба припускати особливу силу й особливу думку. Аз воскрешу його, тобто: «Я Сам, а не труба Архангела; воскрешу його, як живий член власного Мого Тіла, з яким Я нерозривно поєднаний, і в якому жив дотепер, який істотно ніколи і не вмирав, тому що перебував у Мені, і Аз у ньому. Я воскрешу або паче збуджу його, як збуджують від сну: тільки з’явлюся світові, і він сам прокинеться і кинеться до Мене нестримно, бо в ньому — Тіло і Кров Моя, бо Я і він — єдине!» З цього боку на причастя Тіла і Крові Христової треба дивитися, браття, як на особливе якесь приготування нас до майбутнього нашого воскресіння.
Божественна Літургія Передосвячених Дарів у середу 3-ї седмиці святої Чотиридесятниці
19 березня, у середу третьої седмиці Святої Чотиридесятниці, у храмі Свято-Іллінського чоловічого монастиря, братією обителі у священному сані було звершено Божественну Літургію Передосвячених Дарів.
Під час літургії Передосвячених Дарів переносять Дари спочатку на жертовник, а потім на престол. Це пояснюється тим, що Великий Вхід на літургії святого Іоанна Златоуста і святого Василія Великого і великий вхід на літургії Передосвячених Дарів за зовнішньої схожості мають різне духовно-символічне значення.
Великий Вхід на літургії зображує ходу Господа на вільні страждання і хресну смерть. Поставлення чесних Дарів на престол і покриття їх воздухом знаменує зняття Ісуса Христа з хреста і покладення в труну. Закрита завіса зображує камінь гробу і приставлену до гробу варту.
Великий Вхід на літургії Передосвячених Дарів символізує прихід до нас Спасителя світу як Переможця смерті. Спокутна Жертва принесена. Господь входить, щоб подати тим, хто молиться, Своє Тіло і Свою Кров. Це виразно виражено в піснеспіві великого входу: «Ныне силы небесныя с нами невидимо служат. Се бо входит Царь славы. Се Жертва Тайная совершена дориносится». Священик, що несе на чолі освячені Святі Дари, проходячи царськими вратами, запрошує до причастя: «Верою и любовию приступим, да причастницы Жизни Вечныя будем. Аллилуия, аллилуия, аллилуия». Усі, хто молиться у вівтарі та храмі, стають на коліна.
Після трьох поклонів із молитвою преподобного Єфрема Сиріна, Прохальної єктенії, молитви Господньої починається причастя.
Чин Пасії
Недільного вечора 16 березня була відслужена вечірня з чином Пасії та утреня.Паcію очолив ієромонах Даниїл. Особливістю звершення Пасії в недільні дні Великого посту є спів Акафіста Страстям Христовим, складеного святителем Інокентієм, архієпископом Херсонським і Таврійським у першій половині ХIХ століття.
Крім того, на пасії ми чуємо деякі зворушливі піснеспіви з богослужіння Великої П’ятниці — дня тілесної смерті Господа. Так, виконується стихира «Приидите, ублажим Иосифа приснопам’ятного», яку співають під час цілування Плащаниці Христової; перед читанням Євангелія звучить прокимен «Розділили ризи Мої собі, і за одіяння Моє меташа жереб…». Ці та інші молитви підносять нас на Голгофу, знов і знов нагадуючи про кінцеву мету Посту — співрозп’яття з Христом.
На завершення священство, а потім і віряни вклонилися і приклалися до Розп’яття в центрі храму.
