Вранці 26 травня, в неділю 4-ту після Пасхи в нашому монастирі було звершено дві божественні літургії, першу з яких очолив намісник обителі.

Сьогоднішнє Євангельське читання про зцілення розслабленого втішливо свідчить, що стражденні, позбавлені на землі будь-якої надії на сили і допомогу ближніх, не повинні втрачати надії на Бога. Всемогутня благодать і допомога часто є тим очевиднішою і величнішою, чим безпорадніший серед людей стан стражденного… Якщо іноді не є допомога для тіла, то подається чудова допомога для душі стражденного.
Господь зцілив розслабленого в суботу і тим явив нам, що дні святкові переважно святяться добрими справами. Після зцілення розслабленого Небесний Лікар сказав йому: Ось, ти одужав; не гріши більше, щоб не сталося з тобою чогось гіршого. Отже, хвороби, за свідченням слова Божого, походять від недуг душевних — від гріхів. Лікар душ і тіл для запобігання хворобам вселяє зціленим не грішити, а тим самим і всім нам вселяє віддалятися від гріхів.

У четвертий тиждень після Пасхи звершується спогад зцілення Христом розслабленого в Капернаумі. Напередодні ввечері 25 травня, намісник обителі, архімандрит Нестор, очолив всенічне бдіння у співслужінні братії монастиря.

Зв’язок із Пасхою тем попередніх трьох тижнів (Світла, Антипасха, Жон-мироносиць) абсолютно очевидний. Але чому раптом у неділю четвертого тижня після Великодня ми згадуємо історію про зцілення Христом розслабленого? Річ у тім, що четвертий тиждень — це «екватор» між Великоднем і П’ятидесятницею, днем сходження Святого Духа на апостолів. Цього тижня святкується Преполовіння П’ятидесятниці, тобто півдороги відділяє нас від П’ятидесятниці, або Дня Зішестя Святого Духа. І всі події після свого роду «екватора» і до цього великого свята Церква відзначає остільки, оскільки вони мали місце саме під час іудейської П’ятидесятниці.

Чудо сталося в суботу, коли за Законом необхідно утримуватися від будь-якої діяльності. Цей припис було доведено до крайності, тож і ступити зайвий крок вважалося гріхом. Тим більше така справа, як зцілення в суботу, не могла не обурити юдейських священиків і старійшин. Розлютившись при звістці про скоєне диво, вони вже вигадували спосіб вбити Ісуса, за те, що Він не тільки порушував суботу, а й Отцем Своїм називав Бога, роблячи Себе рівним Богові.

22 травня, в день пам’яті свителя Миколая, архиєпископа Мир Лікійських чудотворця, ієромонах Макарій очолив Божественну літургію в соборному храмі на честь ікони Божої Матері «Озерянська».
За Богослужінням підносилися сугубі прохання та молитва про мир в Україні.

Молитвами святителя Миколая нехай Господь допоможе кожному з нас знайти шлях, що веде людину до спасіння, до вічного життя.

22 травня Православна церква відзначає пам’ять перенесення святих мощей Святителя і Чудотворця Миколая з Мир Лікійських у Бар.
Напередодні ввечері духовенством на чолі з намісником обителі було відлужено всенічне бдіння. 

Подія, пов’язана з перенесенням мощей святителя Миколая, викликала особливе шанування Чудотворця й ознаменувалася встановленням особливого свята 9 травня (за старим стилем). Спочатку свято перенесення мощей святителя Миколая відзначали тільки жителі італійського міста Бар. В інших країнах Християнського Сходу і Заходу воно не було прийняте, незважаючи на те, що про перенесення мощей було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим середнім вікам звичаєм вшанування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам’яті, бо втрата мощей Святителя була для неї подією сумною. У нас святкування пам’яті перенесення мощей святителя Миколая з Мір Лікійських до Бару встановлено незабаром після 1087 року на основі глибокого, вже усталеного шанування нашим народом великого угодника Божого, який перейшов із Греції одночасно з прийняттям християнства. Слава про чудотворіння, явлені Святителем на землі і на морі, була широко відома нашому народу. Їх невичерпна сила і велика кількість свідчать про особливу благодатну допомогу великого святого стражденному людству. Образ Святителя, всесильного Чудотворця-благодійника, став особливо дорогим серцю віруючої людини, тому що він вселив глибоку віру в нього і надію на його допомогу.

Вранці 19 травня, у Неділю 3-тю після Пасхи, святих жон-мироносиць, у нашому монастирі було відслужено дві Божественні літургії, першу з яких очолив намісник обителі, архімандрит Нестор. 

Під час Божественної Літургії підносилися особливі прохання про дарування миру і тиші в нашій землі.
Євангеліє сповіщало сьогодні про подвиг святих жон, які пішли за Боголюдиною під час Його земної подорожі, були свідками Його страждань, були присутніми при Його похованні.
Святі жони не поступаються в мужній самовідданості Йосипу. Будучи присутніми при похованні в пяток, вони не вважали за потрібне в суботу — в день спокою — порушити той спокій, яким спочивало в священному мороці і затворі гробової печери тіло Господа. Жони мали намір проявити свою старанність до Господа виливом миру на Його тіло. За старанність свою до Боголюдини, за рішучість вшанувати всесвяте тіло, яке охороняла військова охорона, за яким пильно спостерігала ненависть Синедріону, святі жони, перші з людей, одержали точний і вірний висновок про воскресіння Христа, стали першими й проповідниками воскресіння, бо вони отримали благовістя про нього з вуст ангела.