Вранці 13 жовтня, в Неділю 16-ту після П’ятидесятниці, в нашому монастирі було відслужено дві Божественні літургії. Богослужіння очолив намісник обителі, архімандрит Нестор у співслужінні братії обителі. За богослужінням молилися за мир в Україні.
Наріжна, початкова заповідь — люби. Мале слово, а виражає всеосяжну справу. Легко сказати — люби, але не легко досягти належної міри любові. Не зовсім ясно і те, як цього досягти; тому-то Спаситель обставляє цю заповідь іншими пояснювальни ми правилами: “люби… як самого себе” (Мф. 19:19); і “як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними” (Лк. 6:31). Тут вказується міра любові, можна сказати, безмірна; бо чи є міра любові до самого себе і чи є добро, якого не побажав би собі хто від інших? Натомість, однак, цей припис не є нездійсненним.
Вся справа стоїть за тим, щоб увійти в досконале співчуття до інших так, щоб їхні почуття цілком переносити на себе, відчувати так, як вони відчувають. Коли це буде, годі й вказувати, що в якому разі треба зробити для інших: саме серце вкаже. Ти тільки потурбуйся підтримувати співчуття, а то негайно підійде егоїзм і поверне тебе до себе та замкне в собі. Тоді й пальцем не поворухнеш для іншого і дивитися на нього не станеш, хоч помри він. Коли сказав Господь: “люби ближнього… як самого себе”, то хотів, щоб замість нас став у нас, тобто в серці нашому, ближній. Якщо ж там по-старому стоятиме наше “я”, то не чекай добра.
