21 березня, у п’ятницю третьої седмиці Великого поста, у нашому монастирі було звершено Божественну Літургію Передосвячених Дарів.
Один із плодів причащання Тіла і Крові Христової, за словом Самого ж Спасителя, полягає в тому, що вони служать для того, хто причащається, найближчою запорукою його майбутнього воскресіння плоттю в життя вічне. Той, хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, — каже Спаситель, — матиме вічне життя, і Аз воскрешу його в останній день (Ін. 6; 54). Тут, мабуть, знову місце питанню, чому воскресіння засвоюється особливо тим, які причащаються Тіла і Крові Христової? Чи не належить воно й усім, хто помирає, за сказаним: «Настане час, коли ті, хто перебувають у гробах, почують голос Сина Божого… і, почувши, оживуть»? (Ін. 5; 25-28). Так, усі воскреснуть, але не однаково, не тільки за метою, — бо одні воскреснуть для мук, а інші для блаженства вічного, а й за способом воскресіння, бо одні воскреснуть за силою однієї всемогутності, яка має на них впливати, а інші — за силою цієї всемогутності та разом за дією внутрішньої благодатної прихильності до воскресіння й життя вічного. Тому в словах Спасителя: Аз воскрешу його, хоча вони сказані, мабуть, просто й узагалі, треба припускати особливу силу й особливу думку. Аз воскрешу його, тобто: «Я Сам, а не труба Архангела; воскрешу його, як живий член власного Мого Тіла, з яким Я нерозривно поєднаний, і в якому жив дотепер, який істотно ніколи і не вмирав, тому що перебував у Мені, і Аз у ньому. Я воскрешу або паче збуджу його, як збуджують від сну: тільки з’явлюся світові, і він сам прокинеться і кинеться до Мене нестримно, бо в ньому — Тіло і Кров Моя, бо Я і він — єдине!» З цього боку на причастя Тіла і Крові Христової треба дивитися, браття, як на особливе якесь приготування нас до майбутнього нашого воскресіння.
