21 вересня у день свята Різдва Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, в нашій обителі було відслужено дві Божественні Літургії, пізня з яких звершена соборно братією обителі.
На сугубій єктенії підносилися молитви за мир в Україні.
Після відпусту літургії духовенство вийшло на середину храму для славлення святу.
За поясненням святих отців, у уривку сьогоднішнього Євангелія, Марією таємниче зображується душевний подвиг. Становище, прийняте Марією, є зображенням стану душі, яка отримала вступ у духовний подвиг. Стан це є стан разом і спокою та смирення, як сказав преподобний Варсонофій Великий: «Внутрішнім робленням, поєднаним із серцевою хворобою (з плачем серця), виробляється справжня безмовність серця; від такої безмовності народжується смиренність; смиренність робить людину обителью Бога»Той, хто досяг служіння Богу духом, залишає зовнішні діяння, залишає піклування про інші способи богоугодження або вживає їх помірно і рідко, у випадках особливої потреби. Духом своїм він повалений до ніг Спасителя, слухає єдине Його слово, усвідомлює себе творінням Божим, а не самобутньою істотою (Пс. 99:3), усвідомлює себе обробляємим, а Бога творцем (Ін. 15:1), отдає себе цілком волі і керівництву Спасителя. Очевидно, що такий стан доставляється душі більш менш тривалим тілесним подвигом. І Марія не могла б сидіти біля ніг Господа і звертати всю увагу до вчення Його, якби Марфа не взяла на себе піклування про прийом.
Вранці 15 вересня, в Неділю 12-ту після П’ятидесятниці, в нашому монастирі було відслужено дві божественні літургії.
За богослужінням молилися за мир в Україні. Після завершення богослужіння було звершено славлення.
Святий мученик Мамант народився в Пафлагонії від благочестивих і знатних батьків-християн Феодота і Руфіни. За відкрите сповідання своєї віри батьків святого схопили язичники й ув’язнили в темницю в Кесарії Каппадокійській. Знаючи свої тілесні немочі, Феодот молився, щоб Господь узяв його перед муками. Господь почув молитву, і він помер у в’язниці. Слідом за ним померла і свята Руфіна, розродившись передчасно сином, якого вона молитовно ввірила Богові, просячи Його бути Хранителем і Заступником осиротілого немовляти.
Бог почув передсмертну молитву святої Руфіни. Багата вдова-християнка Аммія з честю поховала тіла святих Феодота і Руфіни, а хлопчика взяла до себе й оточила материнською турботою.
Святий Мамант виріс переконаним християнином. Прийомна мати дбала про розвиток його природних здібностей і рано віддала його вчитися грамоти. Хлопчик навчався легко й охоче. Він був не по літах розважливий і вирізнявся ранньою зрілістю розуму й серця. Розсудливими промовами й особистим прикладом юний Мамант навернув у християнство багатьох своїх однолітків.
Про це донесли правителю Демокриту, і юнака схопили й представили на суд. Із поваги до його знатного походження Демокрит не наважився піддати Маманта тортурам і відіслав його до імператора Авреліана (270–27 рр.). Той спочатку ласкою, а потім погрозами намагався спокусити святого Маманта в язичницьку віру, але всі його старання були марними. Святий безбоязно сповідав себе християнином і викрив безумство язичників, які поклоняються бездушним бовванам.
Розлючений імператор піддав юнака жорстокому катуванняю. Потім хотіли втопити святого, але ангел Господній врятував Маманта і повелів жити на високій горі в пустелі, що знаходилася недалеко від Кесарії. Підкоряючись волі Божій, святий влаштував там невелику церкву й став проводити життя в суворій стриманості, подвигах посту і молитви.
Невдовзі він отримав дивовижну владу над силами природи: до його житла збиралися звірі, які населяли навколишню пустелю, і слухали читання Святого Євангелія. Харчувався святий Мамант молоком диких кіз і ланей.
Не забував святий і про потреби своїх ближніх: готуючи із цього молока сири, він безплатно роздавав їх жебракам. Незабаром слава про богоугодне життя святого Маманта поширилася по всій Кесарії.
Стурбований правитель послав за ним загін воїнів. Зустрівшись на горі зі святим Мамантом, воїни не впізнали його, прийнявши за простого пастуха. Тоді святий запросив їх до хатини, напоїв молоком і сам відкрив їм своє ім’я, бо знав, що на нього чекає мученицька смерть за Христа.
Віддавши себе в руки мучителів, святий Мамант був приведений на суд намісника Олександра, який піддав його витонченим і тривалим тортурам. Однак вони не зломили християнську волю святого. Він був укріплений зверненими до нього згори словами: «Кріпися і мужайся, Маманте». Коли мученика віддали на поживу звірам, ті не чіпали святого. Тоді один із язичницьких жерців вразив його тризубом.
Смертельно поранений, святий Мамант вийшов за межі міста. Там, у невеликій кам’яній печері, він і віддав дух свій Богові, Який привселюдно покликав святого мученика Маманта в небесні обителі († 275 р.). Мученик Мамант був похований християнами на місці смерті. Скоро вірні стали отримувати від нього благодатну допомогу у своїх недугах і скорботах.
14 вересня, напередодні дванадцятої Неділі після П‘ятидесятниці у нашому монастирі було звершено всенічне бдіння. Богослужіння очолив архімандрит Нестор у співслужінні братії обителі.
Напередодні дня памʼяті Усікновіння чесної глави Святого Славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Іоанна , братією монастиря було звершено всенічне бдіння та в сам день свята одна божественна літургія.
11 вересня (29 серпня за старим стилем) православні християни вшановують Усікновення глави Іоанна Хрестителя, який передбачив пришестя Месії і хрестив Ісуса Христа у річці Йордан. Іоанна ув’язнив галилейський цар Ірод Антипа, син Ірода Великого, через викриття Іоанном його незаконного шлюбу з Іродіадою. Після танцю Саломії на бенкеті Ірод, на прохання Іродіади, наказав відсікти голову Іоанна. Голову святого було принесено Саломії на блюді, а тіло поховали його ученики.
Божий гнів обрушився на тих, хто зважився погубити пророка: Саломія загинула, провалившись під лід, а її тіло не знайшли; Ірод зазнав поразки від Аравійського царя і був засланий у Іспанію, де загинув разом з Іродіадою. Через багато років після страти Іоанна Хрестителя його голову знайшли при будівництві церкви, але перед смертю благочестивий вельможа, боячись зневаження святині, знову сховав її на тому ж місці.
8 вересня,в Неділю 11-ту після Пʼятидесятниці, день памʼяті мучеників Адріана і Наталії, намісник нашої обителі архімандрит Нестор очолив Божественну літургію у співслужінні братії монастиря у священному сані. Під час Богослужіння підносилися прохання та молитва за мир в Україні.
Сьогодні Церква шанує день памʼяті святих мучеників Адріана і Наталії. Святі Адріан та Наталія жило у місті Нікомідії у Віфінській області Малої Азії. Адріан був язичником і служив чиновником імператора Максиміана Галерія (305–311 рр.), гонителя християн. Наталія була таємною християнкою. Під час гонінь поблизу Нікомідії у печері переховувалося 23 віруючі. Їх упіймали, судили, катували і змушували принести жертву ідолам. Потім їх повели до судової палати, щоби записати їхні імена. Тут був начальник палати Адріан, який запитав їх, яку нагороду чекають вони від свого Бога за муки. Вони відповіли йому: «Не бачило того очей, не чуло вухо, і не приходило те на серце людині, що приготував Бог тим, хто любить Його» (1Кор.2,9). Почувши це, Адріан сказав писарам: «Запишіть і моє ім’я разом з ними, бо я є християнином». Адріана посадили до в’язниці. Імператор радив йому викреслити своє ім’я зі списку християн і вибачитися. Адріан запевнив його, що він не збожеволів, а чинив так на власне переконання. Виповнилося йому тоді 28 років. Дізнавшись про те, що сталося, Наталія поспішила до в’язниці, де підбадьорювала Адріана бути мужнім. Коли ув’язнених християн присудили до страти, Адріана відпустили на короткий термін додому, щоб він повідомив свою дружину про це. Побачивши Адріана, Наталія злякалася, що він зрікся Христа, і не впустила його в дім. Повернувшись до в’язниці, Адріан разом з іншими мучениками був підданий страшним катуванням: мученикам перебивали руки і ноги важким молотом, від чого ті в страшних муках вмирали. Коли черга дійшла до Адріана, дружина найбільше боялася, щоб чоловік її не змаляв і не зрікся Христа. Вона зміцнювала Адріана і притримувала його руки та ноги, поки кат перебивав їх молотом. Помер святий Адріан разом із рештою мучеників у 304 році. Коли їхні тіла почали спалювати, піднялася гроза і піч згасла, кількох катів убила блискавка. Тисяченачальник армії хотів одружитися з Наталією, яка була ще молода і багата. Ще перед смертю Адріана Наталія просила його молитись, щоб її не змусили вийти заміж. Тепер Адріан з’явився їй уві сні і сказав, що незабаром вона піде за ним. Так і сталося: Наталія померла на труні свого чоловіка у передмісті міста Візантії, куди його тіло перенесли віруючі.
