3 травня ввечері було відслужено Утреню Великої Суботи, на якій було звершено Чин погребіння Плащаниці. Це символічне чинопослідування переносить учасників у той далекий і скорботний час, коли Христос був зраджений, розп’ятий і помер. Зі смертю Ісуса, для його оточення і Матері здавалося б — усе скінчилося, зі смертю Учителя померла й остання надія. Згідно з людським сприйняттям і логікою — це так, але там, де закінчується область логіки і природного, починається область віри і надприродного. Саме так сталося і в той далекий час. Там, де людський розум виснажився в розумінні подій розп’яття і смерті, що відбуваються, відкрилася нова сфера — сфера сприйняття серця, за допомогою віри в дані Христом обітниці. Всі ці переживання укладені в словах Чину погребіння Плащаниці. Після співу Великого Славослів’я і Трисвятого був здійснений Хресний Хід із Плащаницею навколо храму.

3 травня в нашій обителі були відслужені Царські Часи, Вечірня та Мале Повечір’я. На Великій вечірні, що відноситься до Великої Суботи, згадується зняття з Хреста Пречистого Тіла Ісуса Христа та Його поховання. Під час Вечірні благочинним монастиря, архімандритом Піменом, було винесено Плащаницю, із зображенням тіла Христа, що символізує собою ту далеку, щодо тимчасової категорії, п’ятницю, в яку був розп’ятий і похований Спаситель.

На Малому Повечері було прочитано канон, що зветься «Плач Богородиці». Після чого братія та парафіяни обителі приклалися до плащаниці.

Цей день є днем глибокої скорботи для християнина, саме тому покладено суворий піст.

Увечері 2 травня, у нашому монастирі була звершена утреня Великого П’ятка з читанням 12-ти Євангелій Святих Страстей Господа нашого Ісуса Христа. Цей пасаж Євангельських оповідань тому і носить назву Страсних, що містить благовістя про зраду, страждання, смерть і поховання Христа. Богослужіння цього дня напрочуд проникливе, Євангельські тексти, величні за змістом і трагічні за суттю, органічно сплітаються зі словами піснеспівів, перегукуючись і відбиваючись один в одному. Шлях богослужбової тематики дня сходить від зради Іуди, одного з найближчих учнів Христа, до поховання бездиханного тіла Ісуса. Саме тому, на самому початку Богослужіння Церква звертається до Іуди: «Яким чином, Іудо, ти зрадником Спасителя зробився? Хіба Він Тебе від сонму Апостолів відлучив? Хіба дару зцілень позбавив? Хіба звершивши з тими вечерю, тебе від трапези відсторонив? Хіба омивши ноги іншим, твої обійшов? О, скільки ти благодіянь забув, і тепер твоя невдячна вдача викривається, Його ж незрівнянне довготерпіння сповіщається і велика милість».

У Великий Четверток Страсної седмиці згадується встановлення Святої Євхаристії на Таємній Вечері Господа Іісуса Христа з апостолами.

У цей день звершуються особливі богослужіння, головне з яких є Божественна літургія святителя Василія Великого.

У нашому монастирі 2 травня архімандрит Нестор очолив Божественну літургію. Замість традиційної Херувимської пісні співалося «Вечері Твоєї таємної сьогодні», також співался тропар «Коли славні учні». Через ці особливі піснеспіви Свята Церква нагадує про встановлення Самим Господом Таїнства Євхаристії, а також про трагічну подію зради Іуди.Світилен «Чертог Твій бачу, Спасе мій», який співався у попередні три дні Страсної седмиці, у Великий Четвер, за тлумаченням отців Церкви, набуває іншого сенсу, буквального. Чертог у цей день насправді символізує Сіонську світлицю – Таємну вечерю, а всім нам ще раз необхідно усвідомити свою гріховність, очистити себе перед прийняттям Тіла і Крові Христа Спасителя.

У неділю 28 квітня 2024 року, за тиждень до Великодня, Православна Церква відзначає велике двунадесяте свято — Вхід Господній в Єрусалим. У день свята в нашій обителі було звершено дві Божественні Літургії.
За богослужінням підносилися сугубі прохання про мир в Україні.

По завершенні Божественної літургії братія окропили освяченою водою гілки верби, які традиційно приносять цього дня на згадку про пальмові гілки, з якими Спасителя зустрічали жителі Єрусалима.

Святом Вербної неділі починається для нас Страсна седмиця. Протягом цих кількох днів Господь завершить Своє земне життя. У цьому завершенні буде звершення всього. Як Він Сам скаже у Своїх останніх словах на Хресті: «Звершилося!» Сьогодні ми радісно святкуємо наш вступ у ці святі й великі дні. Вхід Господа в Єрусалим відкривається як пророцтво. І, як усяке пророцтво, він оголює все. Уми і серця тих, хто бере участь у ньому, ще далеко не ясно і чисто сприймають те, що відбувається. Буде потрібна ціла низка подій, щоб вони набули ясності та чистоти. «Осанна Сину Давидовому»! — вітає Господа народ. Цими вигуками збираються у Христі всі сподівання Старого Завіту, всі обітниці Божі. Цар Давид для народного переказу і для самої справжньої віри Ізраїлю залишається непохитним знаменням виконання Божих обітниць. Духом Святим Давиду було сповіщено, що його царству не буде кінця. І йому було обіцяно потомство, яке сприйме престол батька, і якому буде дано помазання на вічне царство. З цієї обітниці народжується образ Месії, приходу Якого чекали всі. Месія має бути Месією, Царем. Він затвердить Свій престол у Єрусалимі. Вхід Господній у Єрусалим являє цього переможного Месію. Посланець Божий вступає у Свій град. З висоти Свого сидіння, знамення Свого служіння, Господь приймає захоплені крики натовпу. Люди зрізають гілки, кидають квіти перед Ним. Месію вводять у Його панування. Щасливі учні бачать на власні очі виконання того, що наодинці відкривав їм Господь. «Куди нам іти? Ти Один маєш глаголи вічного життя». «Ти Христос, Син Бога Живого» (Ін 6:68-69). Вони відчувають себе переможцями. Вони — друзі Учителя. Вони вірять, що все, що вони залишили, щоб слідувати за Ним, повернеться їм сторицею, як Він сказав. Вони «сядуть на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих».