18 серпня 2024 року, напередодні свята Преображення Господа і Бога і Спаса нашого Іісуса Христа, братією обителі було відслужено святкове всенічне бдіння. Після читання Святого Євангелія звершено помазання освяченим єлеєм братії та вірян нашого храму.

Свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа встановлене у пам’ять преображення Ісуса Христа перед учнями на горі Фавор, про що розповідають три євангелисти – Матвій, Марко і Лука. Всі три синоптичних Євангелія містять дуже подібні описи Преображення. Як описують Євангелія, незадовго до свого розп’яття Ісус Христос, взявши з Собою трьох учнів – Петра і братів Заведеевих, Якова та Івана, вирушив з Кесарії Філіппової в межі Галілеї. Зупинившись біля гори Фавор, що підноситься над пагорбами Галілеї, Ісус став молитися. Стомившись, апостоли заснули, як сказано в Євангелії: “Петро та приявні з ним були зморені сном”. Прокинувшись, вони побачили, що Ісус Христос преобразився: Він стояв оточений яскравим сяйвом: обличчя Його сяяло, як сонце, одяг зробився білішим від снігу і блищав, як світло. Поруч з Ним стояли два найшанованіші старозавітні пророки – Мойсей та Ілля, які розмовляли з Господом про Його близький відхід. Далі Євангеліє оповідає про те, що співрозмовників осінила біла хмара, з якої пролунав голос Божий: “Це – Син Мій улюблений, Його слухайте”. Бачення зникло. Учні в страху попадали на землю. Ісус Христос підійшов до них, торкнувся їх і сказав: “Встаньте, не бійтеся”. Учні тоді встали і побачили Ісуса вже у звичайному вигляді. Разом з Ісусом Христом вони спустилися з гори і до ранку повернулися в Капернаум. Христос наказав нікому не розповідати про те, що вони бачили, – до тих пір, поки Він не воскресне з мертвих. Що стосується хронології встановлення свята, то в історичній літургіці існують версії про його надзвичайно давнє походження: “З 900 року його святкують у Візантії як… Преображення Спасителя”. Однак, більш імовірно, що свято було встановлене в IV столітті: у цей час рівноапостольна Олена, мати Костянтина Великого, звела на горі Фавор храм на честь Преображення Господнього. І якийсь час Преображення було в Святій Землі місцевим святкуванням. Лише з V століття святкування було поширеним на християнському Сході. Вважається, що свято Преображення нагадує людям про необхідність їх – за Божим провідництвом і участю – духовного преображення. Церква вчить, що Своїм Преображенням, Спаситель дозволив людям на власні очі побачити всю повноту того Преображення, яке очікує людину в Царстві Божому. Христос готував учнів до Своєї смерті, вони повинні побачити Його у славі, щоб не похитнутися у вірі в часі випробувань. На Сході до початку серпня поспівають злаки й виноград, які християни приносять у храм для благословення на подяку Богові за Його любов, за дарування щедрого врожаю. Частину врожаю у перші століття християни жертвували в храм для здійснення Таїнства Євхаристії. Стародавній звичай освячувати плоди походить з VIII століття.

У восьму Неділю після П’ятидесятниці, 18 серпня в нашій обителі було відслужено дві Божественні літургії, ранню з яких очолив священноархімандрит обителі Високопреосвященніший Онуфрій,митрополит Харківський і Богодухівський
Під час богослужіння лунали молитовні прохання за мир в Україні.

В сьогоднішньому читанні Євангелія ми чули про чудове насичення народу п’ятьма хлібами. Бачачи маловірство Своїх Апостолів, Ісус одразу доводить їм, що для Нього немає нічого неможливого, а щоб вони знали, яка саме безліч народу Він збирається нагодувати, Він наказує їм розсадити всіх відділеннями чи рядами на зеленій траві, по сто і по п’ятдесят чоловік. і в такий спосіб порахувати всіх. Виявилося близько п’яти тисяч людей, окрім жінок та дітей. Тоді, взявши принесені Йому п’ять хлібів та дві риби, Ісус звів очі Свої до неба, помолився, благословив хліби, переломив їх і дав Своїм учням, щоб вони роздали народові; і дві риби поділив на всіх. Учні понесли шматки хліба і риб лежачому народу і побачили величезне диво, що відбулося в їхніх руках: у міру роздачі народу кількість шматків хліба і риби не зменшувалася, а збільшувалася: «їли всі, скільки хто хотів, і наситилися».

Всенічне бдіння напередодні недільного дня у нашому монастирі було звершено ввечері 17 серпня. 

Як у проповідях, так і в богослужбовій літературі часто говориться про порожню труну, яка свідчить про Його Воскресіння. Для багатьох порожня труна – це доказ того, що Христос воскрес із мертвих.
Однак, уважно вчитавшись у Євангеліє, ми побачимо, що порожня труна нічому не вчить учнів та учениць Христових. Навпаки, Марія, прийшовши до гробниці рано вранці в самий день Воскресіння і побачивши, що вона порожня, злякалася, зневірилася і заплакала. І після цього вона тричі на одній маленькій сторінці Євангелія повторює одне й те саме, тільки різними словами: забрали Господа мого, і не знаю, де поклали Його.
Порожня труна приводить її в стан зневіри, відчаю, туги і повної безнадійності, а зовсім не вселяє в неї радість Воскресіння. Він помер, залишалося Його тіло… А тепер навіть тіло забрано – так міркує Марія. Вона каже воскреслому Ісусові, Якого не впізнає: Господине! якщо ти виніс Його, скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його.
В апостольських Посланнях і творіннях найдавніших отців Церкви, які жили в перші три століття християнства, ніде жодного слова не говориться про Гроб Господа нашого Ісуса Христа: протягом перших століть історії Церкви Гроб Господній не привертав до себе жодної уваги. Він був відкритий царицею Оленою в той момент, коли християнство стало державною релігією Візантійської імперії, і тільки відтоді став головною християнською святинею.
У перші часи цього не було. Навіщо гроб, якщо Він серед нас?! Перші християни жили, настільки гостро відчуваючи присутність воскреслого Христа, що про труну вони просто не думали. Справді, якщо людина вважалася померлою і була похована, а потім виявилася живою, навіщо ходити на її могилу? Невже його рідним вона буде хоч чимось цікава? До живих на могилу не ходять – ходять до покійних.

14 серпня 2024 року, у день свята Ізнесіння чесних древ Животворчого Хреста Господнього у нашому монастирі, соборно братією обителі було відслужено Божественну Літургію.

Напередодні 13 серпня у нашому монастирі було відслужене вечірнє богослужіння, під час якого було винесено Хрест на середину храму для поклоніння.

На сугубій єктенії піднесена молитва за мир в Україні. Після закінчення богослужіння священики відслужили водосвятний молебен та освятили принесені вырянами храму квіти, мак і мед нового збору.

Сьогодні 14-го (1-го за старим стилем) серпня святом Походження (Ізнесіння) Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього починається піст, присвячений приготуванню до свята Успіння Пресвятої Богородиці. Успенський піст — це підготовка православних християн до двох двунадесятих свят: Преображення Господнього та Успіння Божої Матері. Так звані двунадесяті свята догматично тісно пов’язані з подіями земного життя Господа Іісуса Христа і Пресвятої Богородиці та діляться на Господські (присвячені Господу Іісусу Христу) і Богородичні (присвячені Божій Матері). Успенський піст починається рівно через місяць після Петрового посту. Успенський піст — найкоротший багатоденний піст у церковному календарі. Він триває всього два тижні, причому починається і закінчується завжди однаково. Дати Успенського посту: з 14 по 27 серпня. Як говорить церковний Устав, Успенський піст — такий же суворий, як і Великий. Це означає, що з 14 по 27 серпня православні християни утримуються від м’ясних, молочних продуктів і від яєць. 19 серпня, на свято Преображення Господня, дозволяється їсти рибу. 28 серпня, на свято Успіння Божої Матері, якщо він випадає на середу або п’ятницю, можна вживати рибу. У такому випадку розговіння переноситься на наступний день. А ось якщо Успіння випадає на інші дні тижня, то посту немає. Але багато в чому питання, що можна їсти в Успенський піст, а що не можна, має вирішуватися індивідуально – залежно від стану здоров’я, віку, підготовленості конкретної людини. Окремо варто розглянути пісний раціон дітей. Доречно нагадати настанову Іоанна Златоуста: «Помиляється той, хто вважає, що піст – лише в утриманні від їжі. Справжній піст – є відступ від злого, приборкання язика, відкладення гніву, приборкання пристрастей, припинення наклепу, брехні, клятвопорушення».

Вранці 11 серпня, в Неділю 7-му після П’ятидесятниці, в нашому монастирі було відслужено дві божественні літургії. Пізню літургію очолив намісник обителі у співслужінні духовенства чоловічого монастиря.

За богослужінням молилися за мир в Україні. 

Сьогодні православні християни згадують давнє свято – різдво святителя Миколая Чудотворця. Спочатку його урочисто відзначали тільки в Патарі, де народився святитель, і в Мирах Лікійських, що в Малій Азії – там святитель Миколай ніс своє архіпастирське служіння. На території Нікейської імперії святкування Різдва угодника Божого поширилося завдяки лицарям-хрестоносцям. Звідти ця традиція потрапила і в Київську Русь. Під час правління Катерини ІІ у російській імперії свято було скасоване. Відроження святкування Різдва святителя Миколая відбулось у ХХІ ст.