8 вересня,в Неділю 11-ту після Пʼятидесятниці, день памʼяті мучеників Адріана і Наталії, намісник нашої обителі архімандрит Нестор очолив Божественну літургію у співслужінні братії монастиря у священному сані.
Під час Богослужіння підносилися прохання та молитва за мир в Україні.

Сьогодні Церква шанує день памʼяті святих мучеників Адріана і Наталії. Святі Адріан та Наталія жило у місті Нікомідії у Віфінській області Малої Азії. Адріан був язичником і служив чиновником імператора Максиміана Галерія (305–311 рр.), гонителя християн. Наталія була таємною християнкою. Під час гонінь поблизу Нікомідії у печері переховувалося 23 віруючі. Їх упіймали, судили, катували і змушували принести жертву ідолам. Потім їх повели до судової палати, щоби записати їхні імена. Тут був начальник палати Адріан, який запитав їх, яку нагороду чекають вони від свого Бога за муки. Вони відповіли йому: «Не бачило того очей, не чуло вухо, і не приходило те на серце людині, що приготував Бог тим, хто любить Його» (1Кор.2,9). Почувши це, Адріан сказав писарам: «Запишіть і моє ім’я разом з ними, бо я є християнином». Адріана посадили до в’язниці. Імператор радив йому викреслити своє ім’я зі списку християн і вибачитися. Адріан запевнив його, що він не збожеволів, а чинив так на власне переконання. Виповнилося йому тоді 28 років.
Дізнавшись про те, що сталося, Наталія поспішила до в’язниці, де підбадьорювала Адріана бути мужнім. Коли ув’язнених християн присудили до страти, Адріана відпустили на короткий термін додому, щоб він повідомив свою дружину про це. Побачивши Адріана, Наталія злякалася, що він зрікся Христа, і не впустила його в дім.
Повернувшись до в’язниці, Адріан разом з іншими мучениками був підданий страшним катуванням: мученикам перебивали руки і ноги важким молотом, від чого ті в страшних муках вмирали. Коли черга дійшла до Адріана, дружина найбільше боялася, щоб чоловік її не змаляв і не зрікся Христа. Вона зміцнювала Адріана і притримувала його руки та ноги, поки кат перебивав їх молотом. Помер святий Адріан разом із рештою мучеників у 304 році. Коли їхні тіла почали спалювати, піднялася гроза і піч згасла, кількох катів убила блискавка.
Тисяченачальник армії хотів одружитися з Наталією, яка була ще молода і багата. Ще перед смертю Адріана Наталія просила його молитись, щоб її не змусили вийти заміж. Тепер Адріан з’явився їй уві сні і сказав, що незабаром вона піде за ним. Так і сталося: Наталія померла на труні свого чоловіка у передмісті міста Візантії, куди його тіло перенесли віруючі.

7 вересня, напередодні Неділі 11-ї після Пʼятидесятниці,намісник нашої обителі архімандрит Нестор очолив всенічне бдіння у співслужінні братії монастиря у священному сані.

Ви́шгородська іко́на Бо́жої Ма́тері [Володимирська] — одна з найдавніших православних ікон, подарована Константинопольським патріархом київським християнам.

Вважається однією з найголовніших православних святинь. За церковними переказами, намалював цю славетну ікону євангеліст Лука у І столітті на дошці від столу, за яким обідали Спаситель, Божа Матір та Йосип. Проте дослідники датою її створення називають кінець 11-го – початок 12-го століття. У наші землі ікону було привезено з Константинополя. Можливо, саме там її і було написано візантійськими майстрами-іконописцями.

Щодо дати, коли Вишгородська ікона Божої Матері опинилася в Києві, теж немає точної інформації. Деякі джерела пишуть, що святиню було подаровано київському князю Мстиславу від Константинополя у 1131-му. За іншим припущенням, ікону Божої Матері доставили на початку 12-го століття як придане княжні з роду Мономаховичів, що вийшла заміж за меншого сина імператора Олексія Комнина – Ісака.

Деякий час ікона була у Києві, а потім її помістили у Дівочому монастирі Вишгорода. Ймовірно, у 1136-му за князювання Ярополка Володимировича. Відтоді й називають її Вишгородською Богоматір’ю.

У 1155-му володимиро-суздальський князь Андрій, на прізвисько Боголюбський, син Юрія Долгорукого, викрав ікону та перевіз у Володимир-на-Клязмі. Про це в «Історії України-Руси» пише Михайло Грушевський: «Він (Андрій Боголюбський) виріс на Поволжі, і Русь-Україна з її довгою історією, виробленими формами життя була для нього чужа і несимпатична. Він потайки від батька (Юрія Долгорукого) втік з Вишгорода у 1155 році до Суздаля, забравши з собою палладіум будущої Московської держави – Вишгородську ікону Божої Матері, привезену з Візантії… Андрій змагає до того, аби знищити, понизити Київ, а бути сеньйором руських земель у своїм Володимирі. Він умисно руйнує Київ, і підірвавши тим його престиж, хоче надалі розпоряжати ним зі своїх ростово-суздальських країв, передаючи його підручним, другорядним князям. Се, правдоподібно, в результаті викликало б нові замішання, нові руїни Києва, але смерть заскочила Андрія і не дала розвинути йому свого плану до останку».

Відтоді Вишгородську ікону Божої Матері почали називати Володимирською.

1237 року монголо-татарське військо на чолі з Батиєм зруйнувало Суздаль, Володимир, Рязань і викрало оклад ікони, а ще через півтора століття військо хана Тохтамиша вдруге грабує Вишгородську Богородицю, знову викрадаючи цінний оклад. 1395 року ікону переносять в Успенський собор Московського Кремля, але після 1395 року знову повертають у Володимир, де вона перебуває майже ціле століття. 1480 року її повторно переносять у Москву. У 1926-му ікона потрапляє до Державного історичного музею, пізніше – до Третьяковської галереї.

Вишгородську ікону Божої Матері намальовано на липовій дошці. Її початкові розміри – 78х55 см. Під час реставраційних робіт у 1918-му виявили, що святиню кілька разів перемальовували. Недоторканними залишили лише обличчя Діви Марії та маленького Ісуса.

Зараз ікона Вишгородської Божої Матері під назвою Володимирської знаходиться у храмі-музеї Святителя Миколая у Толмачах при Третьяковській галереї.

У Вишгороді в Церкві святих Бориса і Гліба є точна копія Вишгородської ікони Божої Матері.

Вишгородську ікону Божої Матері Православна Церква вшановує 3 червня, 6 липня і 8 вересня. 

У 10-ту Неділю після П’ятидесятниці, 1 вересня в нашій обителі було відслужено дві Божественні літургії, ранню з яких очолив намісник обителі в співслужінні братії в священному сані.

Під час Божественної літургіі підносилися сугубі молитви за мир в Україні.
Після завершення богослужіння було відслужено молебень для вчителів та учнів, перед початком нового навчального року.

31 серпня, напередодні Неділі 10-ї після Пʼятидесятниці, в соборному храмі на честь ікони Божої Матері «Озерянська» було звершено всенічне бдіння. Богослужіння очолив намісник обителі, архімандрит Нестор у співслужінні братії монастиря.

Увечері 28 серпня братією монастиря було звершено Вечірнє богослужіння з чином погребіння плащаниці Пресвятої Владичиці нашої Богородиці та Приснодіви Марії. Прославлення Божої Матері займає особливе місце в богослужіння Православної Церкви. В дні свята Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії у багатьох храмах нашої Церкви звершується служба Єрусалимської Утрені із чином Похорону Плащаниці Пресвятої Богородиці. Це богослужіння відправляється на зразок Єрусалимської Утрені Великої Суботи, і його головну частину становить 17-та кафізма із особливими приспівами, або Непорочні із Похвалами. Саме це богослужіння складається із Великої Вечірні та Єрусалимської Утрені. Під час Утрені, після співу особливих тропарів на прославлення Пресвятої Богородиці, священнослужителі виходять на середину храму до Плащаниці Богородиці, де власне читаються Непорочні з Похвалами. Згідно благочестивої традиції, в цей час священнослужителі і вірні тримають у руках запалені свічі.Під час співу Великого Славослів’я священнослужителі знову вийшли до Святої Плащаниці, вшанувавши її кадінням та звершивши разом із вірянами три земних поклони. Після чого Плащаниця, під спів поховального «Святий Боже», була хресним ходом обнесена навколо храму.Варто зауважити, що богослужіння Погребіння Плащаниці Пресвятої Богородиці особливо урочисто відправляється у Святому Граді Єрусалимі, у Гефсиманії, на місці ймовірного поховання Матері Божої.