21 вересня 2025 року, у Неділю 15-ту після П’ятидесятниці та в день великого дванадесятого свята — Різдва Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, в нашій обителі було відслужено дві Божественні Літургії. Першу Літургію очолив намісник обителі у співслужінні братії монастиря у священному сані.

Під час сугубої єктенії підносилися щирі молитви за мир в Україні, за воїнів та весь народ Божий. Після відпусту Літургії духовенство вийшло на середину храму, де було звершено славлення Різдву Пресвятої Богородиці.

Духовний зміст свята та Євангельського читання

Різдво Пресвятої Богородиці знаменує початок спасіння людського роду, адже через народження Пречистої Владичиці готувався прихід у світ Спасителя. Як навчають святі отці, уривок сьогоднішнього Євангелія про Марфу і Марію має глибокий духовний зміст:

• Марія символізує внутрішній подвиг — стан спокою та смирення, у якому душа слухає слово Христове та цілковито довіряє волі Божій.

• Марфа — це образ активних діянь, необхідних для служіння, без яких неможливо створити належні умови для духовної тиші й споглядання.

Преподобний Варсонофій Великий навчає: «Внутрішнім робленням, поєднаним із серцевою скорботою, виробляється справжня безмовність серця; від такої безмовності народжується смиренність; смиренність робить людину обителью Бога».

Той, хто досягає служіння Богу духом, залишає марні зовнішні турботи, віддаючи себе цілком керівництву Спасителя. Таким чином, рівновага між діяльністю й молитвою, зображена у Євангелії через Марфу та Марію, вказує на шлях духовного вдосконалення.

З нагоди цього свята, 20 вересня ввечері, у нашому храмі соборно духовенством монастиря було звершено Всенічне бдіння. Святкове богослужіння очолив намісник обителі.

Різдво Пресвятої Богородиці є велике дванадесяте свято, яке святкується 21 вересня за новим стилем. Господь, перш ніж народитися на землі як людина для спасіння світу, приготував свою Пречисту Матір.

Вона народилась у галилейському місті Назареті, від праведних батьків Іоакима та Анни. Св. Єпіфаній говорить: «Іоаким — значить приготування для Господа, або від Іоакима приготувався храм Господа, тобто Пресвятая Діва Марія; Анна — благодать, тому що Іоаким і Анна одержали благодать через зачаття від них благословенної Діви». По батькові Діва Марія походить з царського роду, по матері — від архієрейського, і таким чином вона увінчана славою і честю; славою — бо від кореня царського проросла, честю — бо з архієрейського племені виросла.

Батьки Діви Марії дожили до глибокої старості, але не мали дітей. Вони дуже сумували через це, часто молилися Богові і просили його, щоб дарував їм дитя. І при цьому дали обітницю — коли в них народиться дитя, то вони його посвятять на служіння Богові.Після довгих переживань і молитов це бажання Іоакима та Анни здійснилося. У них народилась дочка, яку щасливі батьки назвали Марією. Так назвав Її ангел, який сповістив про її народження. «Марія або Маріам, — говорить св. Єпіфаній, — означає володарка і надія. Бо вона мала народити Господа, який є сподівання народів». «Марія, ставши Матір’ю Творця, — говорить св. Іоан Дамаскін, — дійсно стала володаркою всіх народів».На спомин Різдва Пресвятої Богородиці з давніх-давен встановлено церквою свято. Згадка про це свято дійшла до нас з IV ст., коли рівноапостольна княгиня ольга побудувала храм в пам’ять про народження Матері Божої. В VI ст. про святкування Різдва Богородиці згадує святий Григорій Двоєслов у своєму секрементарії. Йосиф студит прославив Різдво Пресвятої Богородиці багатьма піснями, які і сьогодні співають в церквах в дні святкування Різдва Діви Марії: «з давніх-давен оспівуємо святе народження Твоє, шануємо благословенне зачаття Твоє, Богом обрана Невісто Діво».

Святкуючи Різдво Пресвятої Богородиці, Церква і священики прославляють найвищу ступінь наближення божества до людей, його благодатне єднання з ними в образі Діви, народженої з благословення Божого.«Величаємо Тебе, Пресвята Діво, і шануємо Твоїх родителів, і всехвальне славимо народження Твоє», — співають величальну пісню Богородиці.

Завтра Свята Церква відзначає початок нового церковного року — індикт, або церковне новоліття. Це свято має глибоке історичне коріння, що сягає часів святого рівноапостольного імператора Константина Великого.

У Візантійській імперії новий рік починався з 1 вересня (14 вересня за н. ст.), і саме цю традицію перейняла Київська Русь. Літочислення, що починається цього дня, було затверджено імператором Юстиніаном І у 537 році, а остаточно закріплене при імператорі Василії II Болгаробойці в часи Хрещення Русі.

Слово «індикт» у перекладі з латини означає «оголошення». Спершу воно мало адміністративне значення — визначало початок нового фінансового року в Римській імперії. Згодом же воно набуло духовного сенсу, ставши початком літургійного кола богослужінь.