Всенічне бдіння напередодні недільного дня у нашому монастирі було звершено ввечері 3 серпня.

4 серпня Православна Церква відзначає пам’ять святих отців шести Вселенських соборів. Церква скликала Собор, коли потрібно вирішити будь-яке спірне питання або проблему, виробити певний загальний підхід або бачення. Раніше на Вселенських соборах були присутні єпископи та представники усіх церков. Постанови, прийняті на Соборі записувалися в Книгу Канонів (Правил) і згодом приймалися церквою як вчення. Попередником Вселенських соборів став Апостольський собор, який був скликаний у 51 році апостолами і позначений в Біблії (Дії 15:1-29). Сім Святих Вселенських Соборів:

— Нікейський I — 325 рік, проти єресі Арія

— Константинопольський I — 381 рік, проти єресі Македонія

— Ефесский — 431 рік, проти єресі Несторія

— Халкідонський — 451 рік, проти єресі монофізитів

— Константинопольський ІІ 553 рік, «Про трьох главах»

— Константинопольський ІІІ 680-681 роки, проти єресі монофелітів

— Нікейський ІІ 787 рік, проти єресі іконоборців.

А літургійне святкування святим отцям шести Соборів пояснюється тим, що сьомий Вселенський Собор був покликаний таким на Помісному Константинопольському Соборі в 879-880 роках, тоді як кожен з шести був затверджений Вселенським на наступному за ним. Сенс особливого шанування святих отців Вселенських Соборів полягає в тому, що тільки Собори володіли даром виносити непогрішимі і «для всіх корисні» визначення в області християнської віри і церковного благочестя в кризові моменти церковної історії. Короткий підсумок догматичного богослов’я святих отців шести Вселенських Соборів відображений у першому соборному правилі Трульського Собору (691 рік), який став продовженням VI Вселенського (III Константинопольського). Крім догматичної діяльності, святі отці Вселенських Соборів виробляли правила, службовці до впорядкування церковної дисципліни. Церква ніколи не відступає від колишніх догматичних визначень, вироблених церковних канонів і не замінює їх новими.

У пʼяту Неділю після П’ятидесятниці, 28 липня в нашій обителі було відслужено дві Божественні літургії.

Під час богослужіння лунали молитовні прохання за мир в Україні.
У сьогоднішньому читанні Євангелія ми чули, що на іншому боці озера, де Ісус Христос і учні Його вийшли на берег, вони побачили страшне видовище людських страждань: зустріли їх два біснуватих, з яких один був особливо лютий.Ті, що біснуються, як злі втікачі, побачивши Господа, казали: Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? прийшов Ти сюди передчасно мучити нас. Тоді як народ шанував Його людиною, демони прийшли сповідати божество Його, і ті, що залишалися глухими при обуренні та приборканні моря, почули демонів, що волали про те, про що сповіщало море своєю тишею. Потім, щоб слова їх не видалися лестощами, вони самим досвідом доводять їхню істину: прийшов ти семо, волали вони, передчасно мучити нас. Тому насамперед вони і зізнаються у своїй ворожнечі, щоб їхнє прохання не зазнало підозри. Справді, будучи пронизливими, займистими і зазнаючи нестерпних мук від однієї лише присутності Христової, вони невидимо піддавалися катуванням і негодували сильніше моря. Тоді як ніхто не наважився наблизитися до них? Христос сам підходить до них. За свідченням Матвія, вони сказали: Ти прийшов сюди передчасно мучити нас. Інші ж до цього додали й те, що бісів благали Його і заклинали не вкидати їх у безодню. Вони думали, що вже настав час їхнього покарання, і боялися, як би ті, що вже зазнали мук.Вони не могли сказати, що не згрішили; але просять Його не покарати їх передчасно. Оскільки Спаситель знайшов їх тими, хто чинить нестерпні люті й злодіяння, і всяким чином зневажають і мучать Його творіння, то біси й думали, що Він через надмірне їх злодіяння не відкладатиме часу покарання. Тому вони просили і благали Його. Таким чином ті, яких не могли утримати і залізні пута, приходять пов’язані; ті, що бігали горами, виходять на поле; ті, які іншим перегороджували шлях, зупиняються, побачивши шлях, що перегороджує ним самим.

Увечері 27 липня, напередодні Неділі 5-ї після П’ятидесятниці, намісник чоловічого монастиря очолив всенічне бдіння у співслужінні братії монастиря у священному сані. 

28 липня Православна Церква вшановує пам’ять рівноапостольного великого князя Володимира.

Князь Володимир I Святославич — онук великої княгині Ольги та син великого князя Святослава Ігоровича. Святий Володимир жив і правив на рубежі X-XI століть. Спочатку, з 970 року, він княжив у Новогороді; потім, з 978-го і до смерті 1015 року, у Києві, столиці Київської Русі. Саме рівноапостольний князь Володимир у святому хрещенні Василь — ініціатор Хрещення Русі, поворотної події для історії нашої країни. У 988 році християнство стало у Київській Русі державною релігією. Сам колишній язичник, князь Володимир активно розповсюджував нову віру серед слов’ян. За це його прозвали Володимир Хреститель. Церква прославила князя Володимира у лику святих як рівноапостольного. Рівноапостольні святі — це ті, хто своє життя служив проповіді Євангелія, поширенню християнської віри серед людей. Царі і князі, які просвітлювали свій народ світлом Христовим, часто славляться саме як рівноапостольні. Наприклад, велика княгиня Ольга, бабуся князя Володимира, яка стала першим правителем Київської Русі, який прийняв християнську віру.

21 липня 2024 року, у 4-ту Неділю після П’ятидесятниці, братія монастиря на чолі з намісником соборно відслужили ранню з 2-х Божественних літургій, що звершуються в нашому монастирі в цей день. 

За богослужінням перед престолом Божим було піднесено сугубі прохання за мир на нашій Українській землі.
Після богослужіння, в день пам’яті ікони Божої Матері «Піщанська» братія здійснили славлення з читанням молитви перед іконою.

20 липня, напередодні Неділі 4-ї після Пʼятидесятниці, намісник монастиря архімандрит Нестор очолив всенічне бдіння у соборному храмі на честь ікони Божої Матері «Озерянська» у співслужінні братії монастиря.