Всенічне бдіння напередодні недільного дня у нашому монастирі було звершено ввечері 17 серпня. 

Як у проповідях, так і в богослужбовій літературі часто говориться про порожню труну, яка свідчить про Його Воскресіння. Для багатьох порожня труна – це доказ того, що Христос воскрес із мертвих.
Однак, уважно вчитавшись у Євангеліє, ми побачимо, що порожня труна нічому не вчить учнів та учениць Христових. Навпаки, Марія, прийшовши до гробниці рано вранці в самий день Воскресіння і побачивши, що вона порожня, злякалася, зневірилася і заплакала. І після цього вона тричі на одній маленькій сторінці Євангелія повторює одне й те саме, тільки різними словами: забрали Господа мого, і не знаю, де поклали Його.
Порожня труна приводить її в стан зневіри, відчаю, туги і повної безнадійності, а зовсім не вселяє в неї радість Воскресіння. Він помер, залишалося Його тіло… А тепер навіть тіло забрано – так міркує Марія. Вона каже воскреслому Ісусові, Якого не впізнає: Господине! якщо ти виніс Його, скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його.
В апостольських Посланнях і творіннях найдавніших отців Церкви, які жили в перші три століття християнства, ніде жодного слова не говориться про Гроб Господа нашого Ісуса Христа: протягом перших століть історії Церкви Гроб Господній не привертав до себе жодної уваги. Він був відкритий царицею Оленою в той момент, коли християнство стало державною релігією Візантійської імперії, і тільки відтоді став головною християнською святинею.
У перші часи цього не було. Навіщо гроб, якщо Він серед нас?! Перші християни жили, настільки гостро відчуваючи присутність воскреслого Христа, що про труну вони просто не думали. Справді, якщо людина вважалася померлою і була похована, а потім виявилася живою, навіщо ходити на її могилу? Невже його рідним вона буде хоч чимось цікава? До живих на могилу не ходять – ходять до покійних.

14 серпня 2024 року, у день свята Ізнесіння чесних древ Животворчого Хреста Господнього у нашому монастирі, соборно братією обителі було відслужено Божественну Літургію.

Напередодні 13 серпня у нашому монастирі було відслужене вечірнє богослужіння, під час якого було винесено Хрест на середину храму для поклоніння.

На сугубій єктенії піднесена молитва за мир в Україні. Після закінчення богослужіння священики відслужили водосвятний молебен та освятили принесені вырянами храму квіти, мак і мед нового збору.

Сьогодні 14-го (1-го за старим стилем) серпня святом Походження (Ізнесіння) Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього починається піст, присвячений приготуванню до свята Успіння Пресвятої Богородиці. Успенський піст — це підготовка православних християн до двох двунадесятих свят: Преображення Господнього та Успіння Божої Матері. Так звані двунадесяті свята догматично тісно пов’язані з подіями земного життя Господа Іісуса Христа і Пресвятої Богородиці та діляться на Господські (присвячені Господу Іісусу Христу) і Богородичні (присвячені Божій Матері). Успенський піст починається рівно через місяць після Петрового посту. Успенський піст — найкоротший багатоденний піст у церковному календарі. Він триває всього два тижні, причому починається і закінчується завжди однаково. Дати Успенського посту: з 14 по 27 серпня. Як говорить церковний Устав, Успенський піст — такий же суворий, як і Великий. Це означає, що з 14 по 27 серпня православні християни утримуються від м’ясних, молочних продуктів і від яєць. 19 серпня, на свято Преображення Господня, дозволяється їсти рибу. 28 серпня, на свято Успіння Божої Матері, якщо він випадає на середу або п’ятницю, можна вживати рибу. У такому випадку розговіння переноситься на наступний день. А ось якщо Успіння випадає на інші дні тижня, то посту немає. Але багато в чому питання, що можна їсти в Успенський піст, а що не можна, має вирішуватися індивідуально – залежно від стану здоров’я, віку, підготовленості конкретної людини. Окремо варто розглянути пісний раціон дітей. Доречно нагадати настанову Іоанна Златоуста: «Помиляється той, хто вважає, що піст – лише в утриманні від їжі. Справжній піст – є відступ від злого, приборкання язика, відкладення гніву, приборкання пристрастей, припинення наклепу, брехні, клятвопорушення».

Вранці 11 серпня, в Неділю 7-му після П’ятидесятниці, в нашому монастирі було відслужено дві божественні літургії. Пізню літургію очолив намісник обителі у співслужінні духовенства чоловічого монастиря.

За богослужінням молилися за мир в Україні. 

Сьогодні православні християни згадують давнє свято – різдво святителя Миколая Чудотворця. Спочатку його урочисто відзначали тільки в Патарі, де народився святитель, і в Мирах Лікійських, що в Малій Азії – там святитель Миколай ніс своє архіпастирське служіння. На території Нікейської імперії святкування Різдва угодника Божого поширилося завдяки лицарям-хрестоносцям. Звідти ця традиція потрапила і в Київську Русь. Під час правління Катерини ІІ у російській імперії свято було скасоване. Відроження святкування Різдва святителя Миколая відбулось у ХХІ ст.

10-го серпня , напередодні сьомої Неділі після П‘ятидесятниці у нашому монастирі було звершено всенічне бдіння. Богослужіння очолив архімандрит Нестор у співслужінні братії обителі.
Здається, що в євангеліях немає точної вказівки часу, в який воскрес Ісус. Бо євангелісти по-різному описали тих, хто по черзі приходив до гробу, і всі говорили, що Господь уже воскрес. Це сталося після суботи, як сказав Матвій (Мф. 28:1); рано, коли було ще темно, як пише Іоанн; дуже рано (Лк. 24:1), як каже Лука; і дуже рано при сході сонця (Мк. 16:2), як у Марка. І коли Він воскрес, ніхто ясно не показав. Але сходяться на думці, що після суботи, на світанку першого дня тижня, до заходу сонця в перший день тижня, ті, хто приходив до гробу, вже не застали Його лежачим у ньому. І не будемо припускати, що євангелісти не згодні або суперечать один одному, але навіть якщо здається, що в цьому питанні є певна складність, якщо всі згодні в тому, що Світло світу (Ів. 8:12), наш Господь, воскрес тієї ночі, а щодо часу розходяться в думці, ми розсудливо і правильно постараємося поєднати сказане.

4 серпня 2024 року, у 6-ту Неділю після П’ятидесятниці було звершено 2 божественні Літургії. 

За богослужінням перед престолом Божим було піднесено сугубі прохання за мир на нашій землі.
4 серпня — день пам’яті Рівноапостольної Марії Магдалини.

Марія Магдалина, очевидно, походила з невеликого міста від Іссахарового коліна, поблизу Капернаума, в Галілеї – Магдала, в північній частині Святої Землі, неподалік від того місця, де хрестив Іоанн Хреститель. Ім’я жінки – Марія – єврейського походження і кілька разів зустрічається в Євангелії, будучи в той час досить поширеним. Що ж стосується прозвання Магдалина, історики Церкви розходяться в поглядах. Більшість схильна вважати, що воно походить від географічного топоніма, тобто Магдалина – «уродженка міста Мігдал-Ель». Згідно з ще одним припущенням, Магдалина означає «та, яка завиває волосся» – з івр. Magadella. У Новому Завіті ім’я Марії Магдалини згадується в кількох епізодах. Марія стала вірною ученицею Господа і ніколи не залишала Його, навіть тоді, коли інші учні бігли. Вона була поруч, коли Христа взяли під варту, стояла біля Хреста поруч із Пресвятою Богородицею, коли Його розпинали, і переживала разом з Нею великий біль Його страждань та Її втрати. І ось – все. Здавалося б – кінець. Іосиф та Никодим зняли з хресного древа Пречисте Тіло Господа і, за юдейським звичаєм, загорнули у тонку плащаницю з пахощами. Пресвята Богородиця Марія Магдалина дивилися, як Його клали до нової, висіченої в кам’яній стіні гори Морія, похоронної печери. Разом із важким каменем, що запечатав вхід до її склепіння, померла й остання надія учнів, та й самої Марії. Ще затемна, одразу по закінченні суботи, жінка приходить до гробу з миром та ароматами, щоб віддати останню шану тілу Того, Кому вона присвятила все своє життя. Побачивши камінь, відвалений від гробу, вона ридаючи біжить до Петра та Іоанна. Вже разом вони повертаються до печери і бачать одні тільки похоронні пелени та лляний плат, яким була обв’язана голова Іісуса. «Бо ще не розуміли з Писання вони, що Він має воскреснути з мертвих», – згадуватиме апостол Іоанн пізніше. Як свідчить Євангеліє, після цієї сумної знахідки Марія Магдалина дала волю сльозам. Марія нахилилася і знову зазирнула до гробниці. На тому місці, де лежало тіло Христа, сиділи два Ангели в білих одежах, «один у головах, а другий у ніг», – пише Апостол Любові. «І говорять до неї вони: Чого плачеш ти, жінко? Та відказує їм: Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали. І, сказавши оце, обернулась назад, і бачить Іісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Іісус… Промовляє до неї Іісус: Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш? Вона ж, думаючи, що то садівник, говорить до Нього: Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, і Його я візьму! Іісус мовить до неї: Маріє! А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: Раббуні! цебто: Учителю мій! Говорить до неї Іісус: Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розповіж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого! Іде Марія Магдалина, та й учням звіщає, що бачила Господа, і Він це їй сказав». Рівноапостольна Марія Магдалина прожила довге і праведне життя. З Риму, вже у похилому віці, вона переселилася до Ефесу, до Іоанна Богослова, який на той момент працював над написанням Євангелія. Саме тут, за переданням Церкви, свята мироносиця мирно померла та була похована. В наш час мощам святої жінки, яка перемогла земний страх своєю великою любов’ю до Спасителя, можна поклонитися на Святій Горі Афон, в Єрусалимі, в декількох європейських храмах. Вона все своє життя присвятила беззавітному служінню Христу і принесла благу звістку тим, хто мав благовістити сам – апостолам. І в цьому – її покликання.