20 липня 2025 року, у 6-ту Неділю після П’ятидесятниці було звершено 2 божественні Літургії. Піздню очолив архімандрит Нестор в співслужінні братії в священному сані.

За богослужінням перед престолом Божим було піднесено сугубі прохання за мир на нашій землі.

Всенічне бдіння напередодні недільного дня у нашому монастирі було звершено ввечері 19 липня.

20 липня Церква згадує оновлення ікони «Спас Нерукотворний» у Борисо-Глібському монастирі

20 липня 1997 року в Борисо-Глібському жіночому монастирі, що в селі Водяне на Слобожанщині, відбулося дивовижне оновлення ікони «Спас Нерукотворний». Надзвичайна подія сталася під час звершення Божественної літургії, яку очолював ігумен Севастіан (Щербаков).
Раніше ікона належала Олександрі Проскуріній, яка жила в селі Червона Поляна Зміївського району на Слобожанщині. Ця давня ікона візантійського стилю, написана на дерев’яній дошці, дісталася їй від батьків. У роки Другої світової війни по селу проходила лінія фронту, тому Олександра Проскуріна всі ікони опустила в льох будинку разом з іншими речами, а сама пішла до села Мохнач, рятуючи життя.
Після повернення до рідного села вона застала від свого будинку самі розвалини. Всі речі й ікони в льоху постраждали, залишилася тільки купка попелу, але дивовижним чином ікона Нерукотворного Образа не була пошкоджена вогненним полум’ям, яке знищило все. Від пожежі й несприятливих умов ікона потемнішала і в такому вигляді перебувала у Олександри Проскуріної до свята Різдва Христового 1997 року. 9 січня раба Божа Олександра передала свою улюблену святиню до храму святих Бориса і Гліба. Там вона була встановлена на горньому місці, де й знаходилася до часу свого Божественного оновлення.
У неділю 20 липня, коли за Літургією читали Святе Євангеліє, парафіянки храму Ксенія Каноннікова, Ірина Малько та інші побачили сяйво яскравого золотистого світла у вигляді спалаху і відчули немовби рух повітряної хвилі з тихим шелестом. Це відбулося миттєво і було явно відчутно. Під час цього явлення їхні душі сповнилися глибоким миром та благоговійним страхом, і вони вирішили посповідатися, аби не впасти в диявольську оману.
Першими власне оновлення ікони побачили під час співу Херувимської пісні пономар Андрій Пестунов і дев’ятирічний отрок Миколай Забродський. За їхніми словами, ікона сяяла яскравим, золотистим сяйвом, після чого проступили раніше непомітні написи, а по боках, у дзеркалах, з’явилися лики Архістратига Михаїла й архангела Рафаїла. Ікона стала видавати пахощі, які трималися п’ять днів, і позолота ікони набула світлого вигляду.
5 серпня 1997 року за благословенням митрополита Харківського і Богодухівського Никодима була утворена єпархіальна комісія, яка засвідчила дивовижне оновлення образа, зібрала свідчення про нього очевидців і склала відповідний акт.
28 жовтня того ж року доповідь владики Никодима про оновлення ікони було заслухано на засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви. Було ухвалено вважати ікону «Спас Нерукотворний», що в Борисо-Глібському монастирі Харківської єпархії, чудотворною і благословити її богослужбове шанування в Слобідському краї. Також тоді було затверджено тропар, кондак, величання і службу на пам’ять про дивовижне оновлення ікони і встановлено її церковне святкування в день коли відбулося чудо.

14 липня, у другу річницю з дня упокоєння монаха Афанасія, на кладовищі була звершена панахида.

Намісник монастиря та духовенство зібралися біля могили спочилого, щоб помолитися про упокій його душі, висловити братську любов і зберегти пам’ять про того, хто ревно ніс чернечий послух у стінах обителі.

Хай Господь упокоїть його душу в оселях праведних, де немає ні хвороби, ні смутку, ні зітхання, але життя безкінечне.

Вічна пам’ять монаху Афанасію!

У пʼяту Неділю після П’ятидесятниці, 28 липня в нашій обителі було відслужено дві Божественні літургії.

Під час богослужіння лунали молитовні прохання за мир в Україні.
У сьогоднішньому читанні Євангелія ми чули, що на іншому боці озера, де Ісус Христос і учні Його вийшли на берег, вони побачили страшне видовище людських страждань: зустріли їх два біснуватих, з яких один був особливо лютий.Ті, що біснуються, як злі втікачі, побачивши Господа, казали: Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? прийшов Ти сюди передчасно мучити нас. Тоді як народ шанував Його людиною, демони прийшли сповідати божество Його, і ті, що залишалися глухими при обуренні та приборканні моря, почули демонів, що волали про те, про що сповіщало море своєю тишею. Потім, щоб слова їх не видалися лестощами, вони самим досвідом доводять їхню істину: прийшов ти семо, волали вони, передчасно мучити нас. Тому насамперед вони і зізнаються у своїй ворожнечі, щоб їхнє прохання не зазнало підозри. Справді, будучи пронизливими, займистими і зазнаючи нестерпних мук від однієї лише присутності Христової, вони невидимо піддавалися катуванням і негодували сильніше моря. Тоді як ніхто не наважився наблизитися до них? Христос сам підходить до них. За свідченням Матвія, вони сказали: Ти прийшов сюди передчасно мучити нас. Інші ж до цього додали й те, що бісів благали Його і заклинали не вкидати їх у безодню. Вони думали, що вже настав час їхнього покарання, і боялися, як би ті, що вже зазнали мук.Вони не могли сказати, що не згрішили; але просять Його не покарати їх передчасно. Оскільки Спаситель знайшов їх тими, хто чинить нестерпні люті й злодіяння, і всяким чином зневажають і мучать Його творіння, то біси й думали, що Він через надмірне їх злодіяння не відкладатиме часу покарання. Тому вони просили і благали Його. Таким чином ті, яких не могли утримати і залізні пута, приходять пов’язані; ті, що бігали горами, виходять на поле; ті, які іншим перегороджували шлях, зупиняються, побачивши шлях, що перегороджує ним самим.

Увечері 12 липня, напередодні Неділі 5-ї після П’ятидесятниці, намісник чоловічого монастиря очолив всенічне бдіння у співслужінні братії монастиря у священному сані.