Вранці 7 липня, в Неділю 2-гу після П’ятидесятниці, Всіх святих що в землі нашій просіяли, в нашому монастирі було відслужено дві божественні літургії. 

Пізню літургію очолив намісник обителі у співслужінні духовенства монастиря. За богослужінням молилися за мир в Україні. Сьогодні православні християни згадують, як в родині іудейського священика Захарії і його дружини Єлизавети народився майбутній пророк, який через тридцять років передбачить пришестя Месії – Ісуса Христа – і буде хрестити Спасителя у водах річки Йордан. Народження Предтечі і Хрестителя було провіщено пророком Ісаєю за 700 років до самої події: «Голос волаючого в пустелі готуйте дорогу для Господа, прямими в степу зробіть шляхи Богу нашому!» (Іс. 40: 3). Батьки Іоанна, священик Захарія і його дружина Єлизавета, були вже досить літніми людьми, але їх багаторічний шлюб залишався бездітним. У ті часи вважалося, що бездітність є покаранням за якийсь великий гріх. Але одного разу із Захарією сталося диво – коли він здійснював богослужіння в Єрусалимському храмі, йому довелося побачити Божого посланника, архангела Гавриїла, який оголосив йому про швидке народження сина. Захарія не повірив, за що був покараний тимчасовою німотою, яка пройшла тільки після народження Іоанна. Згідно з Євангелієм, Іоанн Предтеча по материнській лінії був родичем Ісуса Христа і народився на півроку раніше Нього. На восьмий день, згідно із законом Мойсея, відбулося його обрізання. Мати назвала сина Іоанном, і це дуже здивувало родичів, оскільки ніхто в родині не носив це ім’я. Але Захарія, який все ще був німий, взяв дощечку і написав: «Іван імення йому». У той же момент священик знову обрів дар мови і відразу став прославляти Господа і говорити про те, що його син передбачить прихід Месії всьому іудейському народу. Після Різдва Ісуса Христа цар Ірод Великий наказав убити всіх немовлят у Вифлеємі. Дізнавшись про це, мати Іоанна Предтечі Єлизавета втекла з сином в пустелю. Захарія ж залишився в Єрусалимі, продовжуючи своє священицьке служіння в храмі. Ірод послав до нього воїнів, щоб з’ясувати, де ховається Єлизавета з немовлям, але Захарія не видав таємниці і був убитий прямо в храмі. За переказами, праведна Єлизавета жила в пустелі разом з сином. Після її смерті Іоанн проводив свої дні в молитві і пості, готуючи себе до проповіді про пришестя Месії – Спасителя. Традиція святкування Різдва Хрестителя Господнього була покладена ще першими християнами, а з IV століття свято включили в християнський календар.

Увечері 6 липня, напередодні Неділі 2-ї після П’ятидесятниці, Всіх святих що в землі нашій просіяли, намісник монастиря очолив всенічне бдіння у співслужінні братії монастиря у священному сані. 

У Неділю 2-гу після П’ятидесятниці Православна Церква згадує всіх праведників, подвижників, страждальців за віру, чий подвиг був пов’язаний з нашою країною: від святого апостола Андрія Первозванного до новомучеників 20 століття. Це свято як прославлених святих, так і тих, чиї імена відомі одному лише Богу. Серед святих були люди всіх станів: від царів-імператорів до бездомних і безрідних жебраків. Святими ставали ті, хто з дитинства вирізнявся праведністю, був народжений і вихований у сім’ї людей безгрішних, а також розбійники, які наводили страх і жах на оточуючих своїми звірствами. Були святі, які зберігали цнотливість і цноту як зіницю ока, але пам’ятає Церква і розкаяну блудницю. Переможні воєначальники і тихі монахи, які віддалилися від світу. Найосвіченіші люди свого часу і зовсім неписьменні юродиві, до яких, тим не менш, прислухалися царі. Інженери, купці, воїни, поети-гімнографи, іконописці, богослови, священики, ченці-чорноризці… Їх усіх, таких різних — за походженням, соціальним статусом, темпераментом, характером, життєвим досвідом, освіченістю — об’єднує головне: одного дня Господь їх покликав, і вони відгукнулися на цей заклик.

Вранці 30 червня, в Неділю 1-шу після П’ятидесятниці, Всіх святих, в нашому монастирі було звершено дві Божественні Літургії. 

За богослужінням підносилися сугубі прохання про припинення війни і про мир в Україні.

Уривок із Послання до Євреїв, що читається на літургії (Євр.11:33-12:2), прославляє старозавітних праведників і називає їх «хмарою свідків», а складене євангельське читання (Мф.10:32-33; Мф.10:37-38; Мф.19 :27-30) вказує на необхідні ознаки святості («Хто сповідує Мене перед людьми, того сповідуватиму і Я перед Отцем Моїм Небесним… Хто не бере хреста свого і слідує за Мною, той не вартий Мене… Усякий, хто залишить хати, або братів, або сестер, або батька, або матір, або дружину, або дітей, або землі, заради Моїм Ім’ям, отримає стократно і успадкує життя вічне»).
Щоб хто-небудь не подумав, що сказане вище стосується одних тільки учнів, Господь поширив обітницю на всіх, хто чинить так само, як учні Його. І вони, замість родичів по плоті, матимуть приналежність і братерство у Христі, замість полів — рай, замість кам’яних будинків — Єрусалим вгорі, замість батька — старців у церкві, замість матері — стариць, замість дружини — усіх вірних дружин, не за шлюбом — ні, але за духовною любов’ю та піклуванням про них. Але Господь не велить неодмінно розлучатися з домашніми, а тільки тоді, коли вони перешкоджають благочестивому життю. Так само Він велить нехтувати душею і тілом, а не в тому сенсі, що треба вбивати самого себе. Дивись, як Бог, будучи благим, не тільки повертає нам покинуте нами, але понад те дає ще й вічне життя. Постарайся ж і ти продати маєток свій і роздати жебракам. А маєток цей у гнівливого — його гнів, у перелюбця — його перелюбна схильність, у злопам’ятного — пам’яткозлобивість і т. д. Продай же це і віддай бідним, тобто демонам, у яких немає нічого доброго. Поверни свої пристрасті винуватцям пристрастей і тоді матимеш скарб, тобто Христа, на небі, тобто у своєму розумі, що піднявся на висоту. Ти можеш мати всередині себе небо, якщо станеш таким, яким є Той, хто вищий за всі небеса.

Увечері 29 червня, напередодні Неділі 1-ї після П’ятидесятниці, Всіх святих у нашому монастирі було звершено всенічне бдіння.