20 липня, напередодні Неділі 4-ї після Пʼятидесятниці, намісник монастиря архімандрит Нестор очолив всенічне бдіння у соборному храмі на честь ікони Божої Матері «Озерянська» у співслужінні братії монастиря.

В цей день було звершено дві Божественні літургії, пізня з яких звершилася соборно, братією обителі на чолі з намісником. На сугубій єктенії було піднесено прохання про мир в Україні.

Євангеліє сьогоднішнього дня закликає нас довіряти тому, що Бог знає всі наші потреби і не залишить нас без піклування.

Господь наш, знаючи, що молитва всьому надає твердість, сказав: Не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти, чи що пити, чи у що вдягнутися, а шукайте ж передусім Царства Божого, і це все додасться вам (Мф. 6:31-33). Тим самим Він закликає нас до великої віри. Людина, яка відкинула турботу про тимчасове і забула про всяку скруту, не може не вірити тільки Господу, думаючи про вічні блага! Господь прямо сказав, що вірний у малому і у великому вірний. Господь і тут показав Своє людинолюбство. Знаючи, що нам необхідно щодня піклуватися про свою плоть, Він не став заперечувати щоденних турбот і, віддавши нам у розпорядження день сьогоднішній, велів вельми боголепно не піклуватися про завтрашній день. Адже неможливо, будучи плотськими людьми, повністю знехтувати тілесними потребами.
Можна скоротити багато турбот до мізерних завдяки молитві й утриманню, але повністю залишити їх неможливо. Той, хто хоче прийти в чоловіка досконалого, в міру повного віку Христового (Еф. 4:13), за словом Писання, не повинен надавати перевагу не молитві, а всім служіннями, так само, як і без потреби, як заманеться, приймати служіння. Служіння приходять до нас за потребою і за промислом Божим: не потрібно від них відвертатися і відкидати їх, посилаючись на час молитви. Навпаки, потрібно знати, що всі служіння не можна звести до молитви і плутати з нею, а промислу Божому потрібно працювати без сперечань. Той, хто мислить інакше, розходиться з Писанням. Не можна протиставляти одну заповідь іншій, але потрібно знати, що всі заповіді містять одна одну. Як велів нам пророк, потрібно виконувати всі заповіді як єдине домобудівництво Боже (Див.: Пс. 118:128). Необхідні служіння, дані нам за домобудівництвом Божим, потрібно приймати як належне, а від недоречних занять відмовлятися, віддаючи перевагу молитві, особливо якщо ці заняття ведуть до великих витрат і зростання доходів. Господь велить нам скоротити наші заняття і залишити турботу про матеріальне, щоб і наш помисел захистити від мрій. А коли ми обмежуємо наш помисел, тоді звільняється місце для чистої молитви і буває явлена віра в Христа. Якщо хто через маловір’я або якусь іще неміч не може це творити, то нехай дорікне собі по істині і по силах здобуде чесноту, розкаявшись у своєму поки що духовному дитинстві. Краще дати звіт Богові за наші упущення, ніж за омани і гордовитість.
Крім усього іншого, сказано, що ми потребуємо дару розрізнення, що подається від Бога. Ми повинні знати, коли і яке заняття нам слід віддати перевагу молитві. А то кожна людина займається своєю улюбленою справою і думає — вона робить те, що потрібно, і навіть не припускає: щоб догодити Богові, не можна судити про речі по собі. Наше судження ускладнюється тим, що необхідні заповіді не до всього підходять і не завжди всі разом застосовуються, але одні заповіді потрібно віддати перевагу над іншими в даний час, а в інший вчинити навпаки. Адже жодне служіння не відбувається постійно, але кожне у свій час.

Увечері 14 липня, напередодні Неділі 3-ї після П’ятидесятниці, намісник монастиря очолив всенічне бдіння у співслужінні братії монастиря у священному сані.

12 липня, в день пам’яті святих і славних первоверховних апостолів Петра і Павла, в нашому монастирі соборно духовенством була звершена Божественна Літургія. За літургією молилися за мир в Україні.

У сьогоднішньому читанні з Євангелія ми чуємо відповідь Петра: «Ти єси Христос, Син Бога Живого» — ось на якій великій істині, сповідуваній привселюдно Св. Апостолом Петром від імені всіх Апостолів, — істині твердій та непохитній, мов камінь, засновано Церкву Христову (Мт. 16:16), яка й перебуватиме через це непереможною вратами адовими. Тільки там, де свято і непорушно зберігається і безбоязно відкрито сповідується ця чиста і неушкоджена віра в Божество Сина Божого, що вочеловечився, «заради нас, людей, і заради нашого спасіння», і є істинна Церква Христова. Усе ж інше, де немає цієї ясно-вираженої віри в Божество Христове, або де ця віра так чи інакше, спотворена або викривлена, там немає істинної Церкви. Немає її, звісно, і там, де, тільки прикриваючись ім’ям Христа, служать не Йому, а комусь «іншому», догоджають іншим панам, служать зовсім «інакшим» цілям, задовольняють «інакші» прагнення, виконують «інакші завдання», нічого спільного не маючи зі справою порятунку, для якої засновано Церкву. А це останнє тепер дуже і дуже поширене. Адже «сам сатана», за вченням св. Апостола Павла, «преображається на ангела світлого», а тому «не велике діло», як далі каже він же, «коли і служителі його приймають вигляд служителів правди» (2 Кор. 11:14-15).

12 липня церква відзначає свято славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла та Касперівської ікони Божої Матері. Напередодні ввечері 11 липня, в нашому монастирі братією обителі було звершено всенічне бдіння.

Шанування святих апостолів Петра і Павла почалося відразу ж після їхньої страти. Місце їхнього поховання було священним для перших християн. У IV столітті святим рівноапостольним Костянтином Великим (†337; пам’ять 21 травня ст. ст.) було споруджено храми на честь святих первоверховних апостолів у Римі та Константинополі. Спільне їхнє святкування — 29 червня (ст. ст.) — було дуже поширене вже в перші століття християнства. Святкуючи цього дня пам’ять першоверховних апостолів, Православна Церква прославляє духовну твердість святого Петра і розум святого Павла, оспівує в них образ навернення тих, хто грішить, і тих, хто виправляється: в апостолі Петрові — образ того, хто відцурався від Господа й покаявся, в апостолі Павлі — образ того, хто чинив опір Господній проповіді й потім увірував.

У нашій Церкві вшанування апостолів Петра і Павла отримало початок після Хрещення Русі. За церковним переказом, святий рівноапостольний князь Володимир (†1015; пам’ять 15 липня ст. ст.) привіз із Корсуні ікону святих апостолів Петра і Павла, яку згодом піднесли як дарунок Новгородському Софійському собору. У цьому ж соборі досі збереглися фрески XI століття із зображенням апостола Петра. У Київському Софійському соборі настінні розписи, що зображують апостолів Петра і Павла, належать до XI-XII століть. Перший монастир на честь святих апостолів Петра і Павла було споруджено в Новгороді на Синичій горі 1185 року.