4 серпня 2024 року, у 6-ту Неділю після П’ятидесятниці було звершено 2 божественні Літургії. 

За богослужінням перед престолом Божим було піднесено сугубі прохання за мир на нашій землі.
4 серпня — день пам’яті Рівноапостольної Марії Магдалини.

Марія Магдалина, очевидно, походила з невеликого міста від Іссахарового коліна, поблизу Капернаума, в Галілеї – Магдала, в північній частині Святої Землі, неподалік від того місця, де хрестив Іоанн Хреститель. Ім’я жінки – Марія – єврейського походження і кілька разів зустрічається в Євангелії, будучи в той час досить поширеним. Що ж стосується прозвання Магдалина, історики Церкви розходяться в поглядах. Більшість схильна вважати, що воно походить від географічного топоніма, тобто Магдалина – «уродженка міста Мігдал-Ель». Згідно з ще одним припущенням, Магдалина означає «та, яка завиває волосся» – з івр. Magadella. У Новому Завіті ім’я Марії Магдалини згадується в кількох епізодах. Марія стала вірною ученицею Господа і ніколи не залишала Його, навіть тоді, коли інші учні бігли. Вона була поруч, коли Христа взяли під варту, стояла біля Хреста поруч із Пресвятою Богородицею, коли Його розпинали, і переживала разом з Нею великий біль Його страждань та Її втрати. І ось – все. Здавалося б – кінець. Іосиф та Никодим зняли з хресного древа Пречисте Тіло Господа і, за юдейським звичаєм, загорнули у тонку плащаницю з пахощами. Пресвята Богородиця Марія Магдалина дивилися, як Його клали до нової, висіченої в кам’яній стіні гори Морія, похоронної печери. Разом із важким каменем, що запечатав вхід до її склепіння, померла й остання надія учнів, та й самої Марії. Ще затемна, одразу по закінченні суботи, жінка приходить до гробу з миром та ароматами, щоб віддати останню шану тілу Того, Кому вона присвятила все своє життя. Побачивши камінь, відвалений від гробу, вона ридаючи біжить до Петра та Іоанна. Вже разом вони повертаються до печери і бачать одні тільки похоронні пелени та лляний плат, яким була обв’язана голова Іісуса. «Бо ще не розуміли з Писання вони, що Він має воскреснути з мертвих», – згадуватиме апостол Іоанн пізніше. Як свідчить Євангеліє, після цієї сумної знахідки Марія Магдалина дала волю сльозам. Марія нахилилася і знову зазирнула до гробниці. На тому місці, де лежало тіло Христа, сиділи два Ангели в білих одежах, «один у головах, а другий у ніг», – пише Апостол Любові. «І говорять до неї вони: Чого плачеш ти, жінко? Та відказує їм: Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали. І, сказавши оце, обернулась назад, і бачить Іісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Іісус… Промовляє до неї Іісус: Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш? Вона ж, думаючи, що то садівник, говорить до Нього: Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, і Його я візьму! Іісус мовить до неї: Маріє! А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: Раббуні! цебто: Учителю мій! Говорить до неї Іісус: Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розповіж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого! Іде Марія Магдалина, та й учням звіщає, що бачила Господа, і Він це їй сказав». Рівноапостольна Марія Магдалина прожила довге і праведне життя. З Риму, вже у похилому віці, вона переселилася до Ефесу, до Іоанна Богослова, який на той момент працював над написанням Євангелія. Саме тут, за переданням Церкви, свята мироносиця мирно померла та була похована. В наш час мощам святої жінки, яка перемогла земний страх своєю великою любов’ю до Спасителя, можна поклонитися на Святій Горі Афон, в Єрусалимі, в декількох європейських храмах. Вона все своє життя присвятила беззавітному служінню Христу і принесла благу звістку тим, хто мав благовістити сам – апостолам. І в цьому – її покликання.

Всенічне бдіння напередодні недільного дня у нашому монастирі було звершено ввечері 3 серпня.

4 серпня Православна Церква відзначає пам’ять святих отців шести Вселенських соборів. Церква скликала Собор, коли потрібно вирішити будь-яке спірне питання або проблему, виробити певний загальний підхід або бачення. Раніше на Вселенських соборах були присутні єпископи та представники усіх церков. Постанови, прийняті на Соборі записувалися в Книгу Канонів (Правил) і згодом приймалися церквою як вчення. Попередником Вселенських соборів став Апостольський собор, який був скликаний у 51 році апостолами і позначений в Біблії (Дії 15:1-29). Сім Святих Вселенських Соборів:

— Нікейський I — 325 рік, проти єресі Арія

— Константинопольський I — 381 рік, проти єресі Македонія

— Ефесский — 431 рік, проти єресі Несторія

— Халкідонський — 451 рік, проти єресі монофізитів

— Константинопольський ІІ 553 рік, «Про трьох главах»

— Константинопольський ІІІ 680-681 роки, проти єресі монофелітів

— Нікейський ІІ 787 рік, проти єресі іконоборців.

А літургійне святкування святим отцям шести Соборів пояснюється тим, що сьомий Вселенський Собор був покликаний таким на Помісному Константинопольському Соборі в 879-880 роках, тоді як кожен з шести був затверджений Вселенським на наступному за ним. Сенс особливого шанування святих отців Вселенських Соборів полягає в тому, що тільки Собори володіли даром виносити непогрішимі і «для всіх корисні» визначення в області християнської віри і церковного благочестя в кризові моменти церковної історії. Короткий підсумок догматичного богослов’я святих отців шести Вселенських Соборів відображений у першому соборному правилі Трульського Собору (691 рік), який став продовженням VI Вселенського (III Константинопольського). Крім догматичної діяльності, святі отці Вселенських Соборів виробляли правила, службовці до впорядкування церковної дисципліни. Церква ніколи не відступає від колишніх догматичних визначень, вироблених церковних канонів і не замінює їх новими.

У пʼяту Неділю після П’ятидесятниці, 28 липня в нашій обителі було відслужено дві Божественні літургії.

Під час богослужіння лунали молитовні прохання за мир в Україні.
У сьогоднішньому читанні Євангелія ми чули, що на іншому боці озера, де Ісус Христос і учні Його вийшли на берег, вони побачили страшне видовище людських страждань: зустріли їх два біснуватих, з яких один був особливо лютий.Ті, що біснуються, як злі втікачі, побачивши Господа, казали: Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? прийшов Ти сюди передчасно мучити нас. Тоді як народ шанував Його людиною, демони прийшли сповідати божество Його, і ті, що залишалися глухими при обуренні та приборканні моря, почули демонів, що волали про те, про що сповіщало море своєю тишею. Потім, щоб слова їх не видалися лестощами, вони самим досвідом доводять їхню істину: прийшов ти семо, волали вони, передчасно мучити нас. Тому насамперед вони і зізнаються у своїй ворожнечі, щоб їхнє прохання не зазнало підозри. Справді, будучи пронизливими, займистими і зазнаючи нестерпних мук від однієї лише присутності Христової, вони невидимо піддавалися катуванням і негодували сильніше моря. Тоді як ніхто не наважився наблизитися до них? Христос сам підходить до них. За свідченням Матвія, вони сказали: Ти прийшов сюди передчасно мучити нас. Інші ж до цього додали й те, що бісів благали Його і заклинали не вкидати їх у безодню. Вони думали, що вже настав час їхнього покарання, і боялися, як би ті, що вже зазнали мук.Вони не могли сказати, що не згрішили; але просять Його не покарати їх передчасно. Оскільки Спаситель знайшов їх тими, хто чинить нестерпні люті й злодіяння, і всяким чином зневажають і мучать Його творіння, то біси й думали, що Він через надмірне їх злодіяння не відкладатиме часу покарання. Тому вони просили і благали Його. Таким чином ті, яких не могли утримати і залізні пута, приходять пов’язані; ті, що бігали горами, виходять на поле; ті, які іншим перегороджували шлях, зупиняються, побачивши шлях, що перегороджує ним самим.

Увечері 27 липня, напередодні Неділі 5-ї після П’ятидесятниці, намісник чоловічого монастиря очолив всенічне бдіння у співслужінні братії монастиря у священному сані. 

28 липня Православна Церква вшановує пам’ять рівноапостольного великого князя Володимира.

Князь Володимир I Святославич — онук великої княгині Ольги та син великого князя Святослава Ігоровича. Святий Володимир жив і правив на рубежі X-XI століть. Спочатку, з 970 року, він княжив у Новогороді; потім, з 978-го і до смерті 1015 року, у Києві, столиці Київської Русі. Саме рівноапостольний князь Володимир у святому хрещенні Василь — ініціатор Хрещення Русі, поворотної події для історії нашої країни. У 988 році християнство стало у Київській Русі державною релігією. Сам колишній язичник, князь Володимир активно розповсюджував нову віру серед слов’ян. За це його прозвали Володимир Хреститель. Церква прославила князя Володимира у лику святих як рівноапостольного. Рівноапостольні святі — це ті, хто своє життя служив проповіді Євангелія, поширенню християнської віри серед людей. Царі і князі, які просвітлювали свій народ світлом Христовим, часто славляться саме як рівноапостольні. Наприклад, велика княгиня Ольга, бабуся князя Володимира, яка стала першим правителем Київської Русі, який прийняв християнську віру.

21 липня 2024 року, у 4-ту Неділю після П’ятидесятниці, братія монастиря на чолі з намісником соборно відслужили ранню з 2-х Божественних літургій, що звершуються в нашому монастирі в цей день. 

За богослужінням перед престолом Божим було піднесено сугубі прохання за мир на нашій Українській землі.
Після богослужіння, в день пам’яті ікони Божої Матері «Піщанська» братія здійснили славлення з читанням молитви перед іконою.