7 вересня, напередодні Неділі 11-ї після Пʼятидесятниці,намісник нашої обителі архімандрит Нестор очолив всенічне бдіння у співслужінні братії монастиря у священному сані.

Ви́шгородська іко́на Бо́жої Ма́тері [Володимирська] — одна з найдавніших православних ікон, подарована Константинопольським патріархом київським християнам.

Вважається однією з найголовніших православних святинь. За церковними переказами, намалював цю славетну ікону євангеліст Лука у І столітті на дошці від столу, за яким обідали Спаситель, Божа Матір та Йосип. Проте дослідники датою її створення називають кінець 11-го – початок 12-го століття. У наші землі ікону було привезено з Константинополя. Можливо, саме там її і було написано візантійськими майстрами-іконописцями.

Щодо дати, коли Вишгородська ікона Божої Матері опинилася в Києві, теж немає точної інформації. Деякі джерела пишуть, що святиню було подаровано київському князю Мстиславу від Константинополя у 1131-му. За іншим припущенням, ікону Божої Матері доставили на початку 12-го століття як придане княжні з роду Мономаховичів, що вийшла заміж за меншого сина імператора Олексія Комнина – Ісака.

Деякий час ікона була у Києві, а потім її помістили у Дівочому монастирі Вишгорода. Ймовірно, у 1136-му за князювання Ярополка Володимировича. Відтоді й називають її Вишгородською Богоматір’ю.

У 1155-му володимиро-суздальський князь Андрій, на прізвисько Боголюбський, син Юрія Долгорукого, викрав ікону та перевіз у Володимир-на-Клязмі. Про це в «Історії України-Руси» пише Михайло Грушевський: «Він (Андрій Боголюбський) виріс на Поволжі, і Русь-Україна з її довгою історією, виробленими формами життя була для нього чужа і несимпатична. Він потайки від батька (Юрія Долгорукого) втік з Вишгорода у 1155 році до Суздаля, забравши з собою палладіум будущої Московської держави – Вишгородську ікону Божої Матері, привезену з Візантії… Андрій змагає до того, аби знищити, понизити Київ, а бути сеньйором руських земель у своїм Володимирі. Він умисно руйнує Київ, і підірвавши тим його престиж, хоче надалі розпоряжати ним зі своїх ростово-суздальських країв, передаючи його підручним, другорядним князям. Се, правдоподібно, в результаті викликало б нові замішання, нові руїни Києва, але смерть заскочила Андрія і не дала розвинути йому свого плану до останку».

Відтоді Вишгородську ікону Божої Матері почали називати Володимирською.

1237 року монголо-татарське військо на чолі з Батиєм зруйнувало Суздаль, Володимир, Рязань і викрало оклад ікони, а ще через півтора століття військо хана Тохтамиша вдруге грабує Вишгородську Богородицю, знову викрадаючи цінний оклад. 1395 року ікону переносять в Успенський собор Московського Кремля, але після 1395 року знову повертають у Володимир, де вона перебуває майже ціле століття. 1480 року її повторно переносять у Москву. У 1926-му ікона потрапляє до Державного історичного музею, пізніше – до Третьяковської галереї.

Вишгородську ікону Божої Матері намальовано на липовій дошці. Її початкові розміри – 78х55 см. Під час реставраційних робіт у 1918-му виявили, що святиню кілька разів перемальовували. Недоторканними залишили лише обличчя Діви Марії та маленького Ісуса.

Зараз ікона Вишгородської Божої Матері під назвою Володимирської знаходиться у храмі-музеї Святителя Миколая у Толмачах при Третьяковській галереї.

У Вишгороді в Церкві святих Бориса і Гліба є точна копія Вишгородської ікони Божої Матері.

Вишгородську ікону Божої Матері Православна Церква вшановує 3 червня, 6 липня і 8 вересня. 

У 10-ту Неділю після П’ятидесятниці, 1 вересня в нашій обителі було відслужено дві Божественні літургії, ранню з яких очолив намісник обителі в співслужінні братії в священному сані.

Під час Божественної літургіі підносилися сугубі молитви за мир в Україні.
Після завершення богослужіння було відслужено молебень для вчителів та учнів, перед початком нового навчального року.

31 серпня, напередодні Неділі 10-ї після Пʼятидесятниці, в соборному храмі на честь ікони Божої Матері «Озерянська» було звершено всенічне бдіння. Богослужіння очолив намісник обителі, архімандрит Нестор у співслужінні братії монастиря.

Увечері 28 серпня братією монастиря було звершено Вечірнє богослужіння з чином погребіння плащаниці Пресвятої Владичиці нашої Богородиці та Приснодіви Марії. Прославлення Божої Матері займає особливе місце в богослужіння Православної Церкви. В дні свята Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії у багатьох храмах нашої Церкви звершується служба Єрусалимської Утрені із чином Похорону Плащаниці Пресвятої Богородиці. Це богослужіння відправляється на зразок Єрусалимської Утрені Великої Суботи, і його головну частину становить 17-та кафізма із особливими приспівами, або Непорочні із Похвалами. Саме це богослужіння складається із Великої Вечірні та Єрусалимської Утрені. Під час Утрені, після співу особливих тропарів на прославлення Пресвятої Богородиці, священнослужителі виходять на середину храму до Плащаниці Богородиці, де власне читаються Непорочні з Похвалами. Згідно благочестивої традиції, в цей час священнослужителі і вірні тримають у руках запалені свічі.Під час співу Великого Славослів’я священнослужителі знову вийшли до Святої Плащаниці, вшанувавши її кадінням та звершивши разом із вірянами три земних поклони. Після чого Плащаниця, під спів поховального «Святий Боже», була хресним ходом обнесена навколо храму.Варто зауважити, що богослужіння Погребіння Плащаниці Пресвятої Богородиці особливо урочисто відправляється у Святому Граді Єрусалимі, у Гефсиманії, на місці ймовірного поховання Матері Божої.

Вранці 28 серпня в день свята Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, у нашому монастирі були відслужені дві Божественні літургії, першу очолив намісник обителі. На сугубій єктенії була піднесена молитва за мир в Україні.

Сьогоднішній євангельський уривок завжди читається на літургії майже в усі дні Богородичних свят, оскільки образ цієї Марії є символом Пресвятої Діви Марії, яка також обрала «добру частину» ср. напр. Лк. 2:19, 51. До цього уривку приєднуються ще вірші Лк. 11:27—28, де прямо прославляється Мати Божа і знову ублажаються «який чує слово Боже і зберігає е». Виправдовуючи Марію, Господь відповів Марті з таким же дружнім докором: «Марфа, Марфа, ти дбаєш і метушишся про багато чого; а одне тільки потрібне. Марія ж обрала благу частину, яка не відбереться від неї». Сенс цього закиду той, що старанність Марфи спрямована на скороминучу метушню, без якої можна обійтися, а Марія обрала те, що єдино потрібно для людини – увага до Божественного вчення Христового і наслідування йому. Те, що Марія набуває, слухаючи Господа, ніколи не відійде від неї.