– В нашому селі, – розповідає один старець, згадуючи свої дитячі роки, – сталася пожежа. Загорівся сусідній дім, який був майже поряд з нашим. Ранок, середина листопада. «Рідні діточки, – з криком забігла до нас в кімнату матуся, – вставайте скоріше, горимо». Нас, дітей, швидко одягнули і відвели в те місце, куди виносили все наше майно. Дим чорним густим стовпом піднімався у повітрі, а вогонь страшними язиками рвався в усі боки… З хвилини на хвилину потрібно було чекати, що раптом спалахне солом’яна покрівля і нашого будинку. «Діточки рідні, моліться!» – крикнула нам матуся, а сама швидко побігла винести ще що-небудь з дому. Я поглянув на церкву, швидко став на коліна і почав гаряче молитися. То була молитва лишень семирічного хлопчика. Глибокий крик материнського серця дав поштовх до неї і я молився. Три рази майже загорявся наш будинок, але Господь захистив його від вогню. Ось така сила дитячої молитви.
