4 серпня 2024 року, у 6-ту Неділю після П’ятидесятниці було звершено 2 божественні Літургії.
За богослужінням перед престолом Божим було піднесено сугубі прохання за мир на нашій землі.
4 серпня — день пам’яті Рівноапостольної Марії Магдалини.
Марія Магдалина, очевидно, походила з невеликого міста від Іссахарового коліна, поблизу Капернаума, в Галілеї – Магдала, в північній частині Святої Землі, неподалік від того місця, де хрестив Іоанн Хреститель. Ім’я жінки – Марія – єврейського походження і кілька разів зустрічається в Євангелії, будучи в той час досить поширеним. Що ж стосується прозвання Магдалина, історики Церкви розходяться в поглядах. Більшість схильна вважати, що воно походить від географічного топоніма, тобто Магдалина – «уродженка міста Мігдал-Ель». Згідно з ще одним припущенням, Магдалина означає «та, яка завиває волосся» – з івр. Magadella. У Новому Завіті ім’я Марії Магдалини згадується в кількох епізодах. Марія стала вірною ученицею Господа і ніколи не залишала Його, навіть тоді, коли інші учні бігли. Вона була поруч, коли Христа взяли під варту, стояла біля Хреста поруч із Пресвятою Богородицею, коли Його розпинали, і переживала разом з Нею великий біль Його страждань та Її втрати. І ось – все. Здавалося б – кінець. Іосиф та Никодим зняли з хресного древа Пречисте Тіло Господа і, за юдейським звичаєм, загорнули у тонку плащаницю з пахощами. Пресвята Богородиця Марія Магдалина дивилися, як Його клали до нової, висіченої в кам’яній стіні гори Морія, похоронної печери. Разом із важким каменем, що запечатав вхід до її склепіння, померла й остання надія учнів, та й самої Марії. Ще затемна, одразу по закінченні суботи, жінка приходить до гробу з миром та ароматами, щоб віддати останню шану тілу Того, Кому вона присвятила все своє життя. Побачивши камінь, відвалений від гробу, вона ридаючи біжить до Петра та Іоанна. Вже разом вони повертаються до печери і бачать одні тільки похоронні пелени та лляний плат, яким була обв’язана голова Іісуса. «Бо ще не розуміли з Писання вони, що Він має воскреснути з мертвих», – згадуватиме апостол Іоанн пізніше. Як свідчить Євангеліє, після цієї сумної знахідки Марія Магдалина дала волю сльозам. Марія нахилилася і знову зазирнула до гробниці. На тому місці, де лежало тіло Христа, сиділи два Ангели в білих одежах, «один у головах, а другий у ніг», – пише Апостол Любові. «І говорять до неї вони: Чого плачеш ти, жінко? Та відказує їм: Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали. І, сказавши оце, обернулась назад, і бачить Іісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Іісус… Промовляє до неї Іісус: Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш? Вона ж, думаючи, що то садівник, говорить до Нього: Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, і Його я візьму! Іісус мовить до неї: Маріє! А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: Раббуні! цебто: Учителю мій! Говорить до неї Іісус: Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розповіж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого! Іде Марія Магдалина, та й учням звіщає, що бачила Господа, і Він це їй сказав». Рівноапостольна Марія Магдалина прожила довге і праведне життя. З Риму, вже у похилому віці, вона переселилася до Ефесу, до Іоанна Богослова, який на той момент працював над написанням Євангелія. Саме тут, за переданням Церкви, свята мироносиця мирно померла та була похована. В наш час мощам святої жінки, яка перемогла земний страх своєю великою любов’ю до Спасителя, можна поклонитися на Святій Горі Афон, в Єрусалимі, в декількох європейських храмах. Вона все своє життя присвятила беззавітному служінню Христу і принесла благу звістку тим, хто мав благовістити сам – апостолам. І в цьому – її покликання.
