Вранці 22 грудня, в Неділю 26-ту після П’ятидесятниці, в нашому монастирі було відслужено три Божественні літургії. Ранню Божественну літургію очолив намісник обителі у співслужінні братії монастиря. За богослужінням молилися за мир в Україні.

В сьогоднішньому Євангельському читанню ми чуємо, що зцілено десять прокажених, а дякувати Господу прийшов тільки один. Чи не такою є пропорція вдячних у загальній кількості людей, яким Господь робить добро? Хто не отримував благ або, вірніше, що є в нас і що буває з нами, що не було б благим для нас? А натомість, чи всі вдячні Богу і чи за все дякують? Є навіть такі, які дозволяють собі запитувати: “навіщо Бог дав буття? Краще б нам не бути”. Бог дав тобі буття для того, щоб ти вічно блаженствував; Він дав тобі буття даром, даром забезпечив тебе і всіма способами для досягнення вічного блаженства; за тобою [одна] справа: варто тільки трошки попрацювати заради того. Кажеш: “так у мене все прикрощі, бідність, хвороби, напасті”. Що ж, і це серед способів здобуття вічного блаженства: потерпи. Усе життя твоє і миттю не можна назвати порівняно з вічністю. Навіть якби і все життя поспіль довелося постраждати, і то ніщо проти вічності, а ти ще маєш хвилини розради. Не дивись на теперішнє, а на те, що готується тобі в майбутньому, і подбай зробити себе гідним того, і тоді прикрощів не помітиш. Усі вони поглинатимуться безсумнівним сподіванням вічних утіх, і вдячність не замовкатиме в устах твоїх.