7 грудня, напередодні двадцять четвертої Неділі після П‘ятидесятниці та дня памʼяті священномученика Климента, папи Римського у нашому монастирі було звершено всенічне бдіння.
Богослужіння очолив намісник обителі у співслужінні братії обителі.

Священномученик Климент, папа Римський, народився в Римі в багатій і знатній сім’ї. З дитинства розлучений з батьками, Климент виховувався у чужих людей.
Живучи в Римі, юнак отримав прекрасну освіту, був оточений розкішшю, наближений до імператорського двору. Але його не тішили розваги, язичницька мудрість не приваблювала його. Він став замислюватися над смислом життя. Коли до столиці дійшли звістки про Христа і Його вчення, святий Климент полишив дім та майно й вирушив до тих земель, де проповідували апостоли.
В Александрії Климент зустрів святого апостола від сімдесяти Варнаву. Його слова він слухав з глибокою увагою, всім серцем сприймаючи силу і правду Слова Божого. Прибувши до Палестини, святий Климент прийняв Хрещення від святого апостола Петра. Климент став його старанним учнем і постійним супутником, розділяючи з ним його труди.
Незадовго до своїх страждань святий апостол Петро висвятив святого Климента на єпископа Рима. Після кончини апостола, а за ним святого Лина, єпископа Римського (67–79), і його наступника, святого єпископа Анаклета (79–91), на Римській кафедрі перебував святий Климент (з 92 до 101 року).
Побожне життя, милосердя і молитовний подвиг святого папи Климента навернули багатьох до Христа. Так, одного разу в день Пасхи ним були охрещені одразу чотириста двадцять чотири людини. Серед охрещених були люди всіх станів: раби, правителі, члени імператорської сім’ї.
Язичники, бачачи успіхи його апостольської проповіді, доносили на святителя Климента імператору Траяну (98–117). Вони звинувачували святого в тому, що він хулить язичницьких богів. Імператор вигнав святого Климента зі столиці, відправивши його до Криму, на роботи в Інкерманських каменоломнях неподалік від міста Херсонеса. Багато хто із учнів святителя добровільно послідував за ним.
Прибувши на місце заслання, святий Климент зустрів багато віруючих християн, засуджених працювати у складних умовах, зовсім без води. Він помолився разом з засудженими, і Господь в образі Агнця явив йому місце джерела, з якого полилася ціла річка.
Це диво привернуло до святителя Климента безліч людей. Слухаючи ревного проповідника, сотні язичників наверталися до Христа. Щодня по п’ятсот осіб і більше приймали Хрещення. І там, в каменоломнях, було вирубано храм, в якому єпископ Климент священнодіяв.
Апостольська діяльність святого викликала гнів імператора Траяна. Він наказав утопити святого Климента. Мученика кинули в море з якорем на шиї. Це сталося 101 року.
По молитвам вірних учнів святителя, Корнилія і Фіви, та всього народу море відійшло, і люди знайшли на дні в нерукотворному храмі (“Ангельській церкві”) нетлінне тіло свого пастиря. Після цього щороку в день мученицької кончини святителя Климента море відступало і протягом семи днів християни могли поклонятися його святим мощам.
У IX столітті, під час царювання Константинопольського імператора Никифора (802–811), з Божого попущення, мощі святого Климента стали недоступними для поклоніння на п’ятдесят років.
За імператора Михаїла і матері його Феодори Херсонес відвідали рівноапостольні Кирил і Мефодій. Дізнавшись про приховані мощі святого Климента, вони спонукали єпископа Херсонеського Георгія до соборної молитви Господу про відкриття мощей священномученика. Після соборного служіння святих Кирила і Мефодія та духовенства, яке прибуло з ними із Царгорода, і старанної молитви усіх присутніх на поверхні моря опівночі дивовижним чином з’явилися святі мощі єпископа Климента. Їх урочисто перенесли в місто до церкви святих апостолів.
Частина мощей пізніше були принесені святими Кирилом і Мефодієм до Рима. Свята глава священномученика Климента згодом була принесена до Києва святим рівноапостольним князем Володимиром і покладена в Десятинній церкві разом з мощами його учня святого Фіви. У Десятинній церкві було облаштовано вівтар в ім’я святого Климента.
Святитель Климент, якого відносять до мужів апостольських, залишив чималу духовну спадщину. Зокрема, до неї належать два послання до Коринфян.