21 вересня, напередодні тринадцятої Неділі після П‘ятидесятниці у нашому монастирі було звершено всенічне бдіння. Богослужіння очолив архімандрит Нестор у співслужінні братії обителі.

Наступного дня після свята Різдва Пресвятої Богородиці Православна Церква вшановує пам’ять батьків Діви Марії, святих Богоотців Іоакима і Анни. Іменування «Богоотці» вони отримали, тому що є прямими пращурами Господа Іісуса Христа.
Свята Анна, мати Пресвятої Богородиці, була молодшою донькою священника Матфана із Віфлеєма, який походив із коліна Левіїного, роду Ааронового. Вона вийшла заміж за святого Іоакима, який був родом із Галілеї. Іоаким, син Варпафіра, був нащадком царя Давида, якому Бог обіцяв, що від сімені його нащадків народиться Месія, Спаситель світу.
Подружжя жило в Назареті Гагілейському, що в північній частині Палестини. За іншими відомостями, вони жили в Єрусалимі. Іоаким і Анна вели праведне життя й щороку віддавали дві третини своїх доходів до Єрусалимського храму та бідним.
Праведні Іоаким і Анна не мали дітей до глибокої старості й все життя сумували та плакали через це. Їм доводилося переносити зневагу і глузування, бо тоді бездітність вважали ганьбою. Протягом п’ятдесяти років шлюбу подружжя тільки палко молилося Богові, уповаючи на Його волю.
Одного разу під час великого свята дари, які праведний Іоаким взяв до Єрусалима для принесення Богу, не були прийняті священником Рувимом. Він вирішив, що бездітний чоловік негідний приносити жертву Богові. Це дуже засмутило старця Іоакима, і він, вважаючи себе найгрішнішим із людей, не повернувся додому, а оселився на самоті в пустельному місці. Праведний Іоаким вирішив провести в пості й молитві сорок днів і ночей, молячи Господа про милість.
Його праведна дружина Анна думала, що вона є головною винуватицею горя, яке їх спіткало. Дізнавшись про вчинок свого чоловіка, Анна також стала в пості і молитві скорботно просити Бога про дарування їй дитини, обіцяючи принести в дар Богу народжене чадо.
Молитва святого подружжя була почута: їм обом з’явився ангел і сповістив, що у них народиться Донька, Яку благословить весь рід людський.
Коли настав час, у Анни народилася Донька Марія. У віці трьох років Вона була приведена до храму, де виховувалася до дванадцяти років.
Через декілька років після цього праведний Іоаким преставився у віці вісімдесяти років. Овдовівши, свята Анна оселилася при Єрусалимському храмі, поблизу своєї Дочки. Вона прожила при храмі два роки і померла у віці сімдесяти років.

Вранці 15 вересня, в Неділю 12-ту після П’ятидесятниці, в нашому монастирі було відслужено дві божественні літургії.

За богослужінням молилися за мир в Україні.
Після завершення богослужіння було звершено славлення.

Святий мученик Мамант народився в Пафлагонії від благочестивих і знатних батьків-християн Феодота і Руфіни. За відкрите сповідання своєї віри батьків святого схопили язичники й ув’язнили в темницю в Кесарії Каппадокійській. Знаючи свої тілесні немочі, Феодот молився, щоб Господь узяв його перед муками. Господь почув молитву, і він помер у в’язниці. Слідом за ним померла і свята Руфіна, розродившись передчасно сином, якого вона молитовно ввірила Богові, просячи Його бути Хранителем і Заступником осиротілого немовляти.

Бог почув передсмертну молитву святої Руфіни. Багата вдова-християнка Аммія з честю поховала тіла святих Феодота і Руфіни, а хлопчика взяла до себе й оточила материнською турботою.

Святий Мамант виріс переконаним християнином. Прийомна мати дбала про розвиток його природних здібностей і рано віддала його вчитися грамоти. Хлопчик навчався легко й охоче. Він був не по літах розважливий і вирізнявся ранньою зрілістю розуму й серця. Розсудливими промовами й особистим прикладом юний Мамант навернув у християнство багатьох своїх однолітків.

Про це донесли правителю Демокриту, і юнака схопили й представили на суд. Із поваги до його знатного походження Демокрит не наважився піддати Маманта тортурам і відіслав його до імператора Авреліана (270–27 рр.). Той спочатку ласкою, а потім погрозами намагався спокусити святого Маманта в язичницьку віру, але всі його старання були марними. Святий безбоязно сповідав себе християнином і викрив безумство язичників, які поклоняються бездушним бовванам.

Розлючений імператор піддав юнака жорстокому катуванняю. Потім хотіли втопити святого, але ангел Господній врятував Маманта і повелів жити на високій горі в пустелі, що знаходилася недалеко від Кесарії. Підкоряючись волі Божій, святий влаштував там невелику церкву й став проводити життя в суворій стриманості, подвигах посту і молитви.

Невдовзі він отримав дивовижну владу над силами природи: до його житла збиралися звірі, які населяли навколишню пустелю, і слухали читання Святого Євангелія. Харчувався святий Мамант молоком диких кіз і ланей.

Не забував святий і про потреби своїх ближніх: готуючи із цього молока сири, він безплатно роздавав їх жебракам. Незабаром слава про богоугодне життя святого Маманта поширилася по всій Кесарії.

Стурбований правитель послав за ним загін воїнів. Зустрівшись на горі зі святим Мамантом, воїни не впізнали його, прийнявши за простого пастуха. Тоді святий запросив їх до хатини, напоїв молоком і сам відкрив їм своє ім’я, бо знав, що на нього чекає мученицька смерть за Христа.

Віддавши себе в руки мучителів, святий Мамант був приведений на суд намісника Олександра, який піддав його витонченим і тривалим тортурам. Однак вони не зломили християнську волю святого. Він був укріплений зверненими до нього згори словами: «Кріпися і мужайся, Маманте». Коли мученика віддали на поживу звірам, ті не чіпали святого. Тоді один із язичницьких жерців вразив його тризубом.

Смертельно поранений, святий Мамант вийшов за межі міста. Там, у невеликій кам’яній печері, він і віддав дух свій Богові, Який привселюдно покликав святого мученика Маманта в небесні обителі († 275 р.). Мученик Мамант був похований християнами на місці смерті. Скоро вірні стали отримувати від нього благодатну допомогу у своїх недугах і скорботах.

14 вересня, напередодні дванадцятої Неділі після П‘ятидесятниці у нашому монастирі було звершено всенічне бдіння. Богослужіння очолив архімандрит Нестор у співслужінні братії обителі.

Напередодні дня памʼяті Усікновіння чесної глави Святого Славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Іоанна , братією монастиря було звершено всенічне бдіння та в сам день свята одна божественна літургія.

11 вересня (29 серпня за старим стилем) православні християни вшановують Усікновення глави Іоанна Хрестителя, який передбачив пришестя Месії і хрестив Ісуса Христа у річці Йордан. Іоанна ув’язнив галилейський цар Ірод Антипа, син Ірода Великого, через викриття Іоанном його незаконного шлюбу з Іродіадою. Після танцю Саломії на бенкеті Ірод, на прохання Іродіади, наказав відсікти голову Іоанна. Голову святого було принесено Саломії на блюді, а тіло поховали його ученики.

Божий гнів обрушився на тих, хто зважився погубити пророка: Саломія загинула, провалившись під лід, а її тіло не знайшли; Ірод зазнав поразки від Аравійського царя і був засланий у Іспанію, де загинув разом з Іродіадою. Через багато років після страти Іоанна Хрестителя його голову знайшли при будівництві церкви, але перед смертю благочестивий вельможа, боячись зневаження святині, знову сховав її на тому ж місці.