Увечері 24 серпня, напередодні дев’ятої неділі після П‘ятидесятниці у нашому монастирі було звершено всенічне бдіння. Питання при сьогоднішньому Євангельському читанні в розумі є наступне: яким чином тіло Господнє після воскресіння було тілом істинним, коли воно могло входити до учнів через замкнені двері? Але нам треба знати, що Божественна дія не дивна, якщо її можна зрозуміти розумом; і та віра не має заслуги, для якої розум людський представляє досвід. Але ці самі діла нашого Відкупителя, які самі по собі ніяк не можуть бути зрозумілі, повинні бути обговорювані за іншою дією Його, так, щоб чудовим ділам приносили вірогідність діла дивовижніші. Бо до учнів через замкнені двері зійшло те тіло Господнє, яке на погляди людські через народження своє вийшло саме через замкнені ложасна Діви. Отже, що дивного, якщо після воскресіння увійшов через замкнені двері Той, Хто житиме вже Вічно, коли Він, виходячи на смерть, вийшов, не відвернувши ложесн Діви?

19 серпня Православна Церква відзначає велике дванадесяте свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. У день свята в нашій обителі було відслужено дві Божественні літургії, пізня з яких була відслужена соборно братією обителі. На сугубій єктенії підносилися сугубі молитви за мир в Україні. Після завершення богослужіння було звершено освячення винограду та плодів, яке традиційно відбувається на свято Преображення. Також освячення відбувалося протягом усього дня біля стін монастиря.

Для пояснення таїнства справжнього святкування і розуміння істини необхідно нам звернутися до самого початку нинішнього читання Євангелія: «І по днях шостих поять Ісус Петра, Якова та Іоанна, брата його, і зведе їх на високу гору єдині» (Мф. 17, 1). Запитуємо насамперед, звідки Євангеліст Матвій починає рахунок шести днів, після яких настав день Преображення Господнього, тобто з якого дня? Як показує хід промови, з того, в який Спаситель, наставляючи учнів Своїх, сказав їм: «приити бо имать Сын Человеческий во славе Отца Своего», і додав: «аминь глаголю вам, суть нецыи от зде стоящих, иже не имут вкусити смерти, дондеже видят Сына Человеческаго грядуща во Царствии Своем» (Мф. 16, 27, 28), тобто, Світло майбутнього Преображення Він назвав Славою Отчею і Своїм Царством. Це показує і ясніше розкриває Євангеліст Лука, говорячи: «бысть же по словесех сих яко дний осмь, и поем Петра, и Иоанна, и Иакова, взыде на гору помолитися. И бысть, егда моляшеся, видение лица Его ино, и одеяние Его было блистаяся» (Лк. 9, 28-29). Але як погодити їх між собою, коли один безперечно говорить про проміжок восьми днів між бесідою та явищем, а інший (каже): «по днех шестих»? Слухайте та розумійте. На горі було вісім, але видно було лише шість: троє – Петро, ​​Яків та Іван, що ввійшли разом з Ісусом, побачили там тих, що стояли з Ним і розмовляли Мойсея та Іллю, так що всіх їх було шість; але разом з Господом, звичайно, були і Отець, і Дух Святий: Батько – голосом Своїм свідчуючи, що Цей є Його Син коханий, а Дух Святий – засяявши з Ним у світлій хмарі. Таким чином, ті шість складають вісім і по відношенню до восьми не становлять жодних розбіжностей; так само не розголошують і Євангелісти, коли один каже: «по днех шестих», а другий: «бысть по словесех сих яко дний осмь»; але цими подвійними словами ніби дають нам якийсь образ таємниче, а водночас виразно присутніх на горі. Отже, Світло Преображення Господнього не народжується і не зникає і не підлягає чутливій здібності і, хоча він був споглядаючи тілесними очима протягом короткого часу і на незначному верху гори, але й таїнники (учні) Господа на той час перейшли від плоті до духу через зміну почуттів, зроблених у них Духом, і таким чином побачили, чим і наскільки злагоджувала їхня сила Божественного Духа – це Невимовне Світло. Ті, хто не розуміє цього, зрозуміли, що вибрані з апостолів бачили Світло Преображення Господнього чутливою і створеною силою (здатністю), і через це роблять замах звести не тільки те Світло, Славу Божу і Царство, але й Силу Божественного Духа, через яку гідним відкриваються. Божественні таємниці. Ймовірно, такі не чули слів апостола Павла: «ихже око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его. Нам же Бог открыл есть Духом Своим: Дух бо вся испытует и глубины Божия» (1 Кор. 2, 9, 10).

18 серпня 2024 року, напередодні свята Преображення Господа і Бога і Спаса нашого Іісуса Христа, братією обителі було відслужено святкове всенічне бдіння. Після читання Святого Євангелія звершено помазання освяченим єлеєм братії та вірян нашого храму.

Свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа встановлене у пам’ять преображення Ісуса Христа перед учнями на горі Фавор, про що розповідають три євангелисти – Матвій, Марко і Лука. Всі три синоптичних Євангелія містять дуже подібні описи Преображення. Як описують Євангелія, незадовго до свого розп’яття Ісус Христос, взявши з Собою трьох учнів – Петра і братів Заведеевих, Якова та Івана, вирушив з Кесарії Філіппової в межі Галілеї. Зупинившись біля гори Фавор, що підноситься над пагорбами Галілеї, Ісус став молитися. Стомившись, апостоли заснули, як сказано в Євангелії: “Петро та приявні з ним були зморені сном”. Прокинувшись, вони побачили, що Ісус Христос преобразився: Він стояв оточений яскравим сяйвом: обличчя Його сяяло, як сонце, одяг зробився білішим від снігу і блищав, як світло. Поруч з Ним стояли два найшанованіші старозавітні пророки – Мойсей та Ілля, які розмовляли з Господом про Його близький відхід. Далі Євангеліє оповідає про те, що співрозмовників осінила біла хмара, з якої пролунав голос Божий: “Це – Син Мій улюблений, Його слухайте”. Бачення зникло. Учні в страху попадали на землю. Ісус Христос підійшов до них, торкнувся їх і сказав: “Встаньте, не бійтеся”. Учні тоді встали і побачили Ісуса вже у звичайному вигляді. Разом з Ісусом Христом вони спустилися з гори і до ранку повернулися в Капернаум. Христос наказав нікому не розповідати про те, що вони бачили, – до тих пір, поки Він не воскресне з мертвих. Що стосується хронології встановлення свята, то в історичній літургіці існують версії про його надзвичайно давнє походження: “З 900 року його святкують у Візантії як… Преображення Спасителя”. Однак, більш імовірно, що свято було встановлене в IV столітті: у цей час рівноапостольна Олена, мати Костянтина Великого, звела на горі Фавор храм на честь Преображення Господнього. І якийсь час Преображення було в Святій Землі місцевим святкуванням. Лише з V століття святкування було поширеним на християнському Сході. Вважається, що свято Преображення нагадує людям про необхідність їх – за Божим провідництвом і участю – духовного преображення. Церква вчить, що Своїм Преображенням, Спаситель дозволив людям на власні очі побачити всю повноту того Преображення, яке очікує людину в Царстві Божому. Христос готував учнів до Своєї смерті, вони повинні побачити Його у славі, щоб не похитнутися у вірі в часі випробувань. На Сході до початку серпня поспівають злаки й виноград, які християни приносять у храм для благословення на подяку Богові за Його любов, за дарування щедрого врожаю. Частину врожаю у перші століття християни жертвували в храм для здійснення Таїнства Євхаристії. Стародавній звичай освячувати плоди походить з VIII століття.

У восьму Неділю після П’ятидесятниці, 18 серпня в нашій обителі було відслужено дві Божественні літургії, ранню з яких очолив священноархімандрит обителі Високопреосвященніший Онуфрій,митрополит Харківський і Богодухівський
Під час богослужіння лунали молитовні прохання за мир в Україні.

В сьогоднішньому читанні Євангелія ми чули про чудове насичення народу п’ятьма хлібами. Бачачи маловірство Своїх Апостолів, Ісус одразу доводить їм, що для Нього немає нічого неможливого, а щоб вони знали, яка саме безліч народу Він збирається нагодувати, Він наказує їм розсадити всіх відділеннями чи рядами на зеленій траві, по сто і по п’ятдесят чоловік. і в такий спосіб порахувати всіх. Виявилося близько п’яти тисяч людей, окрім жінок та дітей. Тоді, взявши принесені Йому п’ять хлібів та дві риби, Ісус звів очі Свої до неба, помолився, благословив хліби, переломив їх і дав Своїм учням, щоб вони роздали народові; і дві риби поділив на всіх. Учні понесли шматки хліба і риб лежачому народу і побачили величезне диво, що відбулося в їхніх руках: у міру роздачі народу кількість шматків хліба і риби не зменшувалася, а збільшувалася: «їли всі, скільки хто хотів, і наситилися».

Всенічне бдіння напередодні недільного дня у нашому монастирі було звершено ввечері 17 серпня. 

Як у проповідях, так і в богослужбовій літературі часто говориться про порожню труну, яка свідчить про Його Воскресіння. Для багатьох порожня труна – це доказ того, що Христос воскрес із мертвих.
Однак, уважно вчитавшись у Євангеліє, ми побачимо, що порожня труна нічому не вчить учнів та учениць Христових. Навпаки, Марія, прийшовши до гробниці рано вранці в самий день Воскресіння і побачивши, що вона порожня, злякалася, зневірилася і заплакала. І після цього вона тричі на одній маленькій сторінці Євангелія повторює одне й те саме, тільки різними словами: забрали Господа мого, і не знаю, де поклали Його.
Порожня труна приводить її в стан зневіри, відчаю, туги і повної безнадійності, а зовсім не вселяє в неї радість Воскресіння. Він помер, залишалося Його тіло… А тепер навіть тіло забрано – так міркує Марія. Вона каже воскреслому Ісусові, Якого не впізнає: Господине! якщо ти виніс Його, скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його.
В апостольських Посланнях і творіннях найдавніших отців Церкви, які жили в перші три століття християнства, ніде жодного слова не говориться про Гроб Господа нашого Ісуса Христа: протягом перших століть історії Церкви Гроб Господній не привертав до себе жодної уваги. Він був відкритий царицею Оленою в той момент, коли християнство стало державною релігією Візантійської імперії, і тільки відтоді став головною християнською святинею.
У перші часи цього не було. Навіщо гроб, якщо Він серед нас?! Перші християни жили, настільки гостро відчуваючи присутність воскреслого Христа, що про труну вони просто не думали. Справді, якщо людина вважалася померлою і була похована, а потім виявилася живою, навіщо ходити на її могилу? Невже його рідним вона буде хоч чимось цікава? До живих на могилу не ходять – ходять до покійних.