19 серпня Православна Церква відзначає велике дванадесяте свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. У день свята в нашій обителі було відслужено дві Божественні літургії, пізня з яких була відслужена соборно братією обителі. На сугубій єктенії підносилися сугубі молитви за мир в Україні. Після завершення богослужіння було звершено освячення винограду та плодів, яке традиційно відбувається на свято Преображення. Також освячення відбувалося протягом усього дня біля стін монастиря.

Для пояснення таїнства справжнього святкування і розуміння істини необхідно нам звернутися до самого початку нинішнього читання Євангелія: «І по днях шостих поять Ісус Петра, Якова та Іоанна, брата його, і зведе їх на високу гору єдині» (Мф. 17, 1). Запитуємо насамперед, звідки Євангеліст Матвій починає рахунок шести днів, після яких настав день Преображення Господнього, тобто з якого дня? Як показує хід промови, з того, в який Спаситель, наставляючи учнів Своїх, сказав їм: «приити бо имать Сын Человеческий во славе Отца Своего», і додав: «аминь глаголю вам, суть нецыи от зде стоящих, иже не имут вкусити смерти, дондеже видят Сына Человеческаго грядуща во Царствии Своем» (Мф. 16, 27, 28), тобто, Світло майбутнього Преображення Він назвав Славою Отчею і Своїм Царством. Це показує і ясніше розкриває Євангеліст Лука, говорячи: «бысть же по словесех сих яко дний осмь, и поем Петра, и Иоанна, и Иакова, взыде на гору помолитися. И бысть, егда моляшеся, видение лица Его ино, и одеяние Его было блистаяся» (Лк. 9, 28-29). Але як погодити їх між собою, коли один безперечно говорить про проміжок восьми днів між бесідою та явищем, а інший (каже): «по днех шестих»? Слухайте та розумійте. На горі було вісім, але видно було лише шість: троє – Петро, ​​Яків та Іван, що ввійшли разом з Ісусом, побачили там тих, що стояли з Ним і розмовляли Мойсея та Іллю, так що всіх їх було шість; але разом з Господом, звичайно, були і Отець, і Дух Святий: Батько – голосом Своїм свідчуючи, що Цей є Його Син коханий, а Дух Святий – засяявши з Ним у світлій хмарі. Таким чином, ті шість складають вісім і по відношенню до восьми не становлять жодних розбіжностей; так само не розголошують і Євангелісти, коли один каже: «по днех шестих», а другий: «бысть по словесех сих яко дний осмь»; але цими подвійними словами ніби дають нам якийсь образ таємниче, а водночас виразно присутніх на горі. Отже, Світло Преображення Господнього не народжується і не зникає і не підлягає чутливій здібності і, хоча він був споглядаючи тілесними очима протягом короткого часу і на незначному верху гори, але й таїнники (учні) Господа на той час перейшли від плоті до духу через зміну почуттів, зроблених у них Духом, і таким чином побачили, чим і наскільки злагоджувала їхня сила Божественного Духа – це Невимовне Світло. Ті, хто не розуміє цього, зрозуміли, що вибрані з апостолів бачили Світло Преображення Господнього чутливою і створеною силою (здатністю), і через це роблять замах звести не тільки те Світло, Славу Божу і Царство, але й Силу Божественного Духа, через яку гідним відкриваються. Божественні таємниці. Ймовірно, такі не чули слів апостола Павла: «ихже око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его. Нам же Бог открыл есть Духом Своим: Дух бо вся испытует и глубины Божия» (1 Кор. 2, 9, 10).

18 серпня 2024 року, напередодні свята Преображення Господа і Бога і Спаса нашого Іісуса Христа, братією обителі було відслужено святкове всенічне бдіння. Після читання Святого Євангелія звершено помазання освяченим єлеєм братії та вірян нашого храму.

Свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа встановлене у пам’ять преображення Ісуса Христа перед учнями на горі Фавор, про що розповідають три євангелисти – Матвій, Марко і Лука. Всі три синоптичних Євангелія містять дуже подібні описи Преображення. Як описують Євангелія, незадовго до свого розп’яття Ісус Христос, взявши з Собою трьох учнів – Петра і братів Заведеевих, Якова та Івана, вирушив з Кесарії Філіппової в межі Галілеї. Зупинившись біля гори Фавор, що підноситься над пагорбами Галілеї, Ісус став молитися. Стомившись, апостоли заснули, як сказано в Євангелії: “Петро та приявні з ним були зморені сном”. Прокинувшись, вони побачили, що Ісус Христос преобразився: Він стояв оточений яскравим сяйвом: обличчя Його сяяло, як сонце, одяг зробився білішим від снігу і блищав, як світло. Поруч з Ним стояли два найшанованіші старозавітні пророки – Мойсей та Ілля, які розмовляли з Господом про Його близький відхід. Далі Євангеліє оповідає про те, що співрозмовників осінила біла хмара, з якої пролунав голос Божий: “Це – Син Мій улюблений, Його слухайте”. Бачення зникло. Учні в страху попадали на землю. Ісус Христос підійшов до них, торкнувся їх і сказав: “Встаньте, не бійтеся”. Учні тоді встали і побачили Ісуса вже у звичайному вигляді. Разом з Ісусом Христом вони спустилися з гори і до ранку повернулися в Капернаум. Христос наказав нікому не розповідати про те, що вони бачили, – до тих пір, поки Він не воскресне з мертвих. Що стосується хронології встановлення свята, то в історичній літургіці існують версії про його надзвичайно давнє походження: “З 900 року його святкують у Візантії як… Преображення Спасителя”. Однак, більш імовірно, що свято було встановлене в IV столітті: у цей час рівноапостольна Олена, мати Костянтина Великого, звела на горі Фавор храм на честь Преображення Господнього. І якийсь час Преображення було в Святій Землі місцевим святкуванням. Лише з V століття святкування було поширеним на християнському Сході. Вважається, що свято Преображення нагадує людям про необхідність їх – за Божим провідництвом і участю – духовного преображення. Церква вчить, що Своїм Преображенням, Спаситель дозволив людям на власні очі побачити всю повноту того Преображення, яке очікує людину в Царстві Божому. Христос готував учнів до Своєї смерті, вони повинні побачити Його у славі, щоб не похитнутися у вірі в часі випробувань. На Сході до початку серпня поспівають злаки й виноград, які християни приносять у храм для благословення на подяку Богові за Його любов, за дарування щедрого врожаю. Частину врожаю у перші століття християни жертвували в храм для здійснення Таїнства Євхаристії. Стародавній звичай освячувати плоди походить з VIII століття.