Всенічне бдіння напередодні недільного дня у нашому монастирі було звершено ввечері 17 серпня. 

Як у проповідях, так і в богослужбовій літературі часто говориться про порожню труну, яка свідчить про Його Воскресіння. Для багатьох порожня труна – це доказ того, що Христос воскрес із мертвих.
Однак, уважно вчитавшись у Євангеліє, ми побачимо, що порожня труна нічому не вчить учнів та учениць Христових. Навпаки, Марія, прийшовши до гробниці рано вранці в самий день Воскресіння і побачивши, що вона порожня, злякалася, зневірилася і заплакала. І після цього вона тричі на одній маленькій сторінці Євангелія повторює одне й те саме, тільки різними словами: забрали Господа мого, і не знаю, де поклали Його.
Порожня труна приводить її в стан зневіри, відчаю, туги і повної безнадійності, а зовсім не вселяє в неї радість Воскресіння. Він помер, залишалося Його тіло… А тепер навіть тіло забрано – так міркує Марія. Вона каже воскреслому Ісусові, Якого не впізнає: Господине! якщо ти виніс Його, скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його.
В апостольських Посланнях і творіннях найдавніших отців Церкви, які жили в перші три століття християнства, ніде жодного слова не говориться про Гроб Господа нашого Ісуса Христа: протягом перших століть історії Церкви Гроб Господній не привертав до себе жодної уваги. Він був відкритий царицею Оленою в той момент, коли християнство стало державною релігією Візантійської імперії, і тільки відтоді став головною християнською святинею.
У перші часи цього не було. Навіщо гроб, якщо Він серед нас?! Перші християни жили, настільки гостро відчуваючи присутність воскреслого Христа, що про труну вони просто не думали. Справді, якщо людина вважалася померлою і була похована, а потім виявилася живою, навіщо ходити на її могилу? Невже його рідним вона буде хоч чимось цікава? До живих на могилу не ходять – ходять до покійних.