У пʼяту Неділю після П’ятидесятниці, 28 липня в нашій обителі було відслужено дві Божественні літургії.

Під час богослужіння лунали молитовні прохання за мир в Україні.
У сьогоднішньому читанні Євангелія ми чули, що на іншому боці озера, де Ісус Христос і учні Його вийшли на берег, вони побачили страшне видовище людських страждань: зустріли їх два біснуватих, з яких один був особливо лютий.Ті, що біснуються, як злі втікачі, побачивши Господа, казали: Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? прийшов Ти сюди передчасно мучити нас. Тоді як народ шанував Його людиною, демони прийшли сповідати божество Його, і ті, що залишалися глухими при обуренні та приборканні моря, почули демонів, що волали про те, про що сповіщало море своєю тишею. Потім, щоб слова їх не видалися лестощами, вони самим досвідом доводять їхню істину: прийшов ти семо, волали вони, передчасно мучити нас. Тому насамперед вони і зізнаються у своїй ворожнечі, щоб їхнє прохання не зазнало підозри. Справді, будучи пронизливими, займистими і зазнаючи нестерпних мук від однієї лише присутності Христової, вони невидимо піддавалися катуванням і негодували сильніше моря. Тоді як ніхто не наважився наблизитися до них? Христос сам підходить до них. За свідченням Матвія, вони сказали: Ти прийшов сюди передчасно мучити нас. Інші ж до цього додали й те, що бісів благали Його і заклинали не вкидати їх у безодню. Вони думали, що вже настав час їхнього покарання, і боялися, як би ті, що вже зазнали мук.Вони не могли сказати, що не згрішили; але просять Його не покарати їх передчасно. Оскільки Спаситель знайшов їх тими, хто чинить нестерпні люті й злодіяння, і всяким чином зневажають і мучать Його творіння, то біси й думали, що Він через надмірне їх злодіяння не відкладатиме часу покарання. Тому вони просили і благали Його. Таким чином ті, яких не могли утримати і залізні пута, приходять пов’язані; ті, що бігали горами, виходять на поле; ті, які іншим перегороджували шлях, зупиняються, побачивши шлях, що перегороджує ним самим.

Увечері 27 липня, напередодні Неділі 5-ї після П’ятидесятниці, намісник чоловічого монастиря очолив всенічне бдіння у співслужінні братії монастиря у священному сані. 

28 липня Православна Церква вшановує пам’ять рівноапостольного великого князя Володимира.

Князь Володимир I Святославич — онук великої княгині Ольги та син великого князя Святослава Ігоровича. Святий Володимир жив і правив на рубежі X-XI століть. Спочатку, з 970 року, він княжив у Новогороді; потім, з 978-го і до смерті 1015 року, у Києві, столиці Київської Русі. Саме рівноапостольний князь Володимир у святому хрещенні Василь — ініціатор Хрещення Русі, поворотної події для історії нашої країни. У 988 році християнство стало у Київській Русі державною релігією. Сам колишній язичник, князь Володимир активно розповсюджував нову віру серед слов’ян. За це його прозвали Володимир Хреститель. Церква прославила князя Володимира у лику святих як рівноапостольного. Рівноапостольні святі — це ті, хто своє життя служив проповіді Євангелія, поширенню християнської віри серед людей. Царі і князі, які просвітлювали свій народ світлом Христовим, часто славляться саме як рівноапостольні. Наприклад, велика княгиня Ольга, бабуся князя Володимира, яка стала першим правителем Київської Русі, який прийняв християнську віру.

21 липня 2024 року, у 4-ту Неділю після П’ятидесятниці, братія монастиря на чолі з намісником соборно відслужили ранню з 2-х Божественних літургій, що звершуються в нашому монастирі в цей день. 

За богослужінням перед престолом Божим було піднесено сугубі прохання за мир на нашій Українській землі.
Після богослужіння, в день пам’яті ікони Божої Матері «Піщанська» братія здійснили славлення з читанням молитви перед іконою.

20 липня, напередодні Неділі 4-ї після Пʼятидесятниці, намісник монастиря архімандрит Нестор очолив всенічне бдіння у соборному храмі на честь ікони Божої Матері «Озерянська» у співслужінні братії монастиря.

В цей день було звершено дві Божественні літургії, пізня з яких звершилася соборно, братією обителі на чолі з намісником. На сугубій єктенії було піднесено прохання про мир в Україні.

Євангеліє сьогоднішнього дня закликає нас довіряти тому, що Бог знає всі наші потреби і не залишить нас без піклування.

Господь наш, знаючи, що молитва всьому надає твердість, сказав: Не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти, чи що пити, чи у що вдягнутися, а шукайте ж передусім Царства Божого, і це все додасться вам (Мф. 6:31-33). Тим самим Він закликає нас до великої віри. Людина, яка відкинула турботу про тимчасове і забула про всяку скруту, не може не вірити тільки Господу, думаючи про вічні блага! Господь прямо сказав, що вірний у малому і у великому вірний. Господь і тут показав Своє людинолюбство. Знаючи, що нам необхідно щодня піклуватися про свою плоть, Він не став заперечувати щоденних турбот і, віддавши нам у розпорядження день сьогоднішній, велів вельми боголепно не піклуватися про завтрашній день. Адже неможливо, будучи плотськими людьми, повністю знехтувати тілесними потребами.
Можна скоротити багато турбот до мізерних завдяки молитві й утриманню, але повністю залишити їх неможливо. Той, хто хоче прийти в чоловіка досконалого, в міру повного віку Христового (Еф. 4:13), за словом Писання, не повинен надавати перевагу не молитві, а всім служіннями, так само, як і без потреби, як заманеться, приймати служіння. Служіння приходять до нас за потребою і за промислом Божим: не потрібно від них відвертатися і відкидати їх, посилаючись на час молитви. Навпаки, потрібно знати, що всі служіння не можна звести до молитви і плутати з нею, а промислу Божому потрібно працювати без сперечань. Той, хто мислить інакше, розходиться з Писанням. Не можна протиставляти одну заповідь іншій, але потрібно знати, що всі заповіді містять одна одну. Як велів нам пророк, потрібно виконувати всі заповіді як єдине домобудівництво Боже (Див.: Пс. 118:128). Необхідні служіння, дані нам за домобудівництвом Божим, потрібно приймати як належне, а від недоречних занять відмовлятися, віддаючи перевагу молитві, особливо якщо ці заняття ведуть до великих витрат і зростання доходів. Господь велить нам скоротити наші заняття і залишити турботу про матеріальне, щоб і наш помисел захистити від мрій. А коли ми обмежуємо наш помисел, тоді звільняється місце для чистої молитви і буває явлена віра в Христа. Якщо хто через маловір’я або якусь іще неміч не може це творити, то нехай дорікне собі по істині і по силах здобуде чесноту, розкаявшись у своєму поки що духовному дитинстві. Краще дати звіт Богові за наші упущення, ніж за омани і гордовитість.
Крім усього іншого, сказано, що ми потребуємо дару розрізнення, що подається від Бога. Ми повинні знати, коли і яке заняття нам слід віддати перевагу молитві. А то кожна людина займається своєю улюбленою справою і думає — вона робить те, що потрібно, і навіть не припускає: щоб догодити Богові, не можна судити про речі по собі. Наше судження ускладнюється тим, що необхідні заповіді не до всього підходять і не завжди всі разом застосовуються, але одні заповіді потрібно віддати перевагу над іншими в даний час, а в інший вчинити навпаки. Адже жодне служіння не відбувається постійно, але кожне у свій час.