Вранці 28 серпня в день свята Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, у нашому монастирі були відслужені дві Божественні літургії, першу очолив намісник обителі. На сугубій єктенії була піднесена молитва за мир в Україні.

Сьогоднішній євангельський уривок завжди читається на літургії майже в усі дні Богородичних свят, оскільки образ цієї Марії є символом Пресвятої Діви Марії, яка також обрала «добру частину» ср. напр. Лк. 2:19, 51. До цього уривку приєднуються ще вірші Лк. 11:27—28, де прямо прославляється Мати Божа і знову ублажаються «який чує слово Боже і зберігає е». Виправдовуючи Марію, Господь відповів Марті з таким же дружнім докором: «Марфа, Марфа, ти дбаєш і метушишся про багато чого; а одне тільки потрібне. Марія ж обрала благу частину, яка не відбереться від неї». Сенс цього закиду той, що старанність Марфи спрямована на скороминучу метушню, без якої можна обійтися, а Марія обрала те, що єдино потрібно для людини – увага до Божественного вчення Христового і наслідування йому. Те, що Марія набуває, слухаючи Господа, ніколи не відійде від неї.

27 серпня 2025 року, напередодні Успіння Пресвятої Богородиці, намісник монастиря очолив всенічне бдіння у соборному храмі на честь ікони Божої Матері «Озерянска» у співслужінні братії монастиря.

24 серпня,в Неділю 11-ту після Пʼятидесятниці намісник нашої обителі архімандрит Нестор очолив Божественну літургію у співслужінні братії монастиря у священному сані.
Під час Богослужіння підносилися прохання та молитва за мир в Україні.

23 серпня, напередодні Неділі 11-ї після Пʼятидесятниці, преподобного Іоанна, затворника Святогірського намісник нашої обителі архімандрит Нестор очолив всенічне бдіння у співслужінні братії монастиря у священному сані.

Преподобний Іоанн народився 1795 року. З дитинства прагнув чернецтва, але тривалий час жив у миру: мав сім’ю та власну справу. Після смерті дружини у 38 років вступив до Глинської пустині, де відзначався простотою, молитвою та навіть зцілював хворих.

Через кілька років постригся у мантію з ім’ям Іоанникій, став економом, а згодом переїхав до Святогірської пустині, де трудився на благоустрої обителі та був висвячений на ієромонаха. У 1850 році він пішов у затвор у крейдяній печері: перші п’ять років жив без опалення, переборюючи холод і самотність. Там він прийняв схиму з іменем Іоанн. У затворі провів 17 років, постійно молячись і наставляючи мирян, які приходили за порадою.

За подвижницьке життя Господь дарував йому дар прозорливості, чудотворіння і зцілення. Від темряви печери він осліп, але безперестанно творив Іісусову молитву.

11 серпня 1867 року преподобний Іоанн мирно відійшов до Господа, а його мощі стали джерелом багатьох зцілень.

19 серпня Православна Церква відзначає велике дванадесяте свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. У день свята в нашій обителі було відслужено дві Божественні літургії, ранню літургію очолив архімандрит Нестор у співслужінні братії обителі. На сугубій єктенії підносилися сугубі молитви за мир в Україні. Після завершення богослужіння було звершено освячення винограду та плодів, яке традиційно відбувається на свято Преображення. Також освячення відбувалося протягом усього дня біля стін монастиря.

Для пояснення таїнства справжнього святкування і розуміння істини необхідно нам звернутися до самого початку нинішнього читання Євангелія: «І по днях шостих поять Ісус Петра, Якова та Іоанна, брата його, і зведе їх на високу гору єдині» (Мф. 17, 1). Запитуємо насамперед, звідки Євангеліст Матвій починає рахунок шести днів, після яких настав день Преображення Господнього, тобто з якого дня? Як показує хід промови, з того, в який Спаситель, наставляючи учнів Своїх, сказав їм: «приити бо имать Сын Человеческий во славе Отца Своего», і додав: «аминь глаголю вам, суть нецыи от зде стоящих, иже не имут вкусити смерти, дондеже видят Сына Человеческаго грядуща во Царствии Своем» (Мф. 16, 27, 28), тобто, Світло майбутнього Преображення Він назвав Славою Отчею і Своїм Царством. Це показує і ясніше розкриває Євангеліст Лука, говорячи: «бысть же по словесех сих яко дний осмь, и поем Петра, и Иоанна, и Иакова, взыде на гору помолитися. И бысть, егда моляшеся, видение лица Его ино, и одеяние Его было блистаяся» (Лк. 9, 28-29). Але як погодити їх між собою, коли один безперечно говорить про проміжок восьми днів між бесідою та явищем, а інший (каже): «по днех шестих»? Слухайте та розумійте. На горі було вісім, але видно було лише шість: троє – Петро, ​​Яків та Іван, що ввійшли разом з Ісусом, побачили там тих, що стояли з Ним і розмовляли Мойсея та Іллю, так що всіх їх було шість; але разом з Господом, звичайно, були і Отець, і Дух Святий: Батько – голосом Своїм свідчуючи, що Цей є Його Син коханий, а Дух Святий – засяявши з Ним у світлій хмарі. Таким чином, ті шість складають вісім і по відношенню до восьми не становлять жодних розбіжностей; так само не розголошують і Євангелісти, коли один каже: «по днех шестих», а другий: «бысть по словесех сих яко дний осмь»; але цими подвійними словами ніби дають нам якийсь образ таємниче, а водночас виразно присутніх на горі. Отже, Світло Преображення Господнього не народжується і не зникає і не підлягає чутливій здібності і, хоча він був споглядаючи тілесними очима протягом короткого часу і на незначному верху гори, але й таїнники (учні) Господа на той час перейшли від плоті до духу через зміну почуттів, зроблених у них Духом, і таким чином побачили, чим і наскільки злагоджувала їхня сила Божественного Духа – це Невимовне Світло. Ті, хто не розуміє цього, зрозуміли, що вибрані з апостолів бачили Світло Преображення Господнього чутливою і створеною силою (здатністю), і через це роблять замах звести не тільки те Світло, Славу Божу і Царство, але й Силу Божественного Духа, через яку гідним відкриваються. Божественні таємниці. Ймовірно, такі не чули слів апостола Павла: «ихже око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его. Нам же Бог открыл есть Духом Своим: Дух бо вся испытует и глубины Божия» (1 Кор. 2, 9, 10).