МЕНШЕ СЛІВ

v_bibliotekeУ бібліотеці Світланка зустріла Маринку Сороку. Привіталися. Приємно погомоніли. До речі, Маринку Світлана просто терпіти не може. Через отой її довгий язик. Молотить ним, ніби ціпом. І цього разу не втрималася. Шепче Світланці на вухо:
— Про Катеринку чула?
— Це ж про яку? Портну?
— Та ні, Шишову.
— Ні.
— Відмінниця наша контрольну з математики вчора списала…
Не могла ж Світланка відмахнутися від неї!


— А хто це бачив? — питає.
— Бачили…— сказала Маринка.— Мені сам Палажчук сказав. А йому Мандариненко.
Світланка сердито поглянула на подружку. Хіба це порядно: плітки у світ великий пускати, на Катеринку тінь кидати?! Ні, що там не кажіть, а Марина — погана дівчина. Світлана так розгнівалася, що, навіть не попрощавшись із однокласницею, прожогом кинулася із бібліотеки. Від хвилювання в неї аж губи затремтіли, ніби по них електричний струм хто пропустив. Мало не плаче. Насилу дійшла до свого автобуса. Сіла біля вікна. Ні на кого не дивиться.
— Здрастуй,— почула раптом голос.
Світланка підняла голову і впізнала однокласника Василя Петренка. Кругленький, опецькуватий, він насилу тримав сумку з продуктами.
— Із магазину повертаюся, —пояснив. — А в тебе чому такий набурмосений вигляд?
— Та нічого. Ця Маринка Сорока така пустомеля! Вигадує всяке. На голову не налазить. І що каже… Ніби наша Катерина Шишова контрольну списала.
— Та не може бути, — зойкнув Василько так, ніби йому на ногу трактор наїхав.
— Не знаю, — здвигнула плечима Світланка. — Все може бути. Недаремно кажуть, що немає диму без вогню. А прикидалася старанною. Грамоти отримувала. В хорі співала.
Увечері до Світланки зателефонувала Яна. Погомоніли про роботу шкільного гуртка ручної вишивки, про новий художній фільм. А потім Світланка — ні сіло, ні впало — заявила, що такої поганої подружки, як Маринка, мабуть, немає більше ні в одній школі міста.
— А що вона? — схвилювалася Яна.
— Та… Розповідає всім про негідний вчинок нашої відмінниці Шишової.
— Запізнилася на урок?
— Гірше. Контрольні списує.
Сама на уроках байдики б’є, у вікно дивиться, а потім списує. Ганьба!
— І хто б міг подумати,— скрикнула Яна.— Що робити будемо?
— Пропісочимо!
— Неодмінно.
Наступного дня Світланка прибігла до школи першою. Ніде нікого. Лише прибиральниця тітка Мотря шваброю вимахує.
— Ти чого так рано? — здивувалася.
— Та тут таке,— вхопилася Світланка за голову. — Таке… Тітка Мотря зблідла і притулила руку до серця.
— Захворів хтось, — простогнала, прихилившись до стіни.
— Заспокойтеся, — махнула Світланка. — Всі живі, здорові і навіть не кашляють. Це через нашу відмінницю Шишову переполох такий.
— Не може бути!
— Точно. Це вам усі підтвердять. Запитайте у Маринки, Яни, Василька. Сьогодні на загальних зборах розбирати будемо. Чи то щось списала, чи когось вдарила портфелем по голові. А, можливо, й гірше!
Тут саме Маринка нагодилася.
— Запитайте ось у неї, — просить Світланка.
Маринка зупинилася.
— Це правда? — Тьотя Мотря пильно поглянула на дівчину.
— Ви про що?
— Про Шишову.
— А що Шишова? — заклякла Маринка з роззявленим ротом.

devochka_i_uborschica— Як же — що? — Світланка сердито сплеснула руками. — Ти ж сама мені вчора говорила в бібліотеці, що нібито Шишова…
— А-а-а, — полегшено зітхнула Маринка.
— Про Шишову. Казала. Що було, те було. Знову контрольну на п’ятірку написала. Вона ж у нас кругла відмінниця!
— Написала, — зойкнула Світланка. — А я почула, що списала…
На великій перерві дійсно зібралися однокласники. Пропісочували… Світланку. Щоб краще вчилася, уважніше слухала і менше балакала.
Володимир Семеняка

%d такие блоггеры, как: